у цьому творі Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики. автор, приїхавши на гуцульщину, був захоплений красою Карпат і привітнюстю людей, традиціями, звичаями, побутом, культурою. уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. життя горян у повісті — це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі «всі були богомільні», водночас тут мовби законсервувалося й поганство — у стародавніх звичаях, обрядах, у всьому, чим характерний лад життя гуцула. мовби тіні забутих предків ожили перед письменником у Криворівні. і він натхненно відобразив у слові цей двоєдиний барвистий світ. язичництво цікавило письменника навіть більше, тому так багато уваги віддає він казководемонічному, фантастичному світу довкола Івана й Марічки — арідникам, щезникам, мольфарам, лісним, чугайстрам; малює екзотичні звичаї, обряди, ритуали, якими було сповнене життя гуцулів. вони тісно пов’язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони — діти цієї природи.