Ответ:

Із занепадом Києва як політичного центру руської, а тому – і протоукраїнської, культури зростає та кріпне інша держава. Вона розташовувалася у найзахіднішій частині Русі. Цікаво, що інші міста, котрі стрімко набирали владу та могутність, були на крайньому сході руських земель (мова про Володимир та Суздаль, потім – Москву). Історики вагаються у ролі Галицько-Волинської держави у продовженні традицій Київської Русі: від важливої до надважливої. Грушевський, підкреслюючи, що ця держава так і не стала «всеукраїнською», адже територія її була на західноукраїнських землях, визнає спадковість традицій політики, культури та суспільної системи Галицько-Волинського князівства від Київської Русі. А Степан Теодорович Томашівський, учень Грушевського, назвав Галицько-Волинське князівство «першою безперечно українською державою», базуючись на тім, що воно у період найбільшої могутності об’єднувало до 90% населення з територій сучасної України. Щоб довести пряму спадковість Галича і Володимира від Києва достатньо порівняти суспільства двох держав, які нічим особливо не відрізнялися, побачити, що правителі цих земель прямі нащадки Ярослава Мудрого, а ті з правителів Галицько-Волинського князівства, хто був коронований Папою Римським, носили титул «Rex Russiae» – «король Русі», додаючи свій князівський титул. Тобто навіть у Римі визнавали галицьких князів правителями усієї Русі.

Галичина та Волинь не випадково змогли увібрати у себе київську спадщину і прогресувати у важкий період міжусобиць. По-перше, обидва князівства були досить далеко розташовані від кордонів, на які нападали кочівники. Тобто однією проблемою, порівняно із Києвом і Переяславом, у західних міст було менше. По-друге, на їх території було чимало міст, як на той час. По-третє, торгівельні шляхи із Заходу у Русь йшли саме через міста Галицького та Волинського князівств. І наостанок, поблизу Галича були великі соляні родовища. А сіль у ті часи була дуже цінним товаром.

Проте Галицьке і Волинське князівства мали і відмінності, які проявлялися і у об’єднаній державі. Головна відмінність – тип політичної верхівки. У Галичині бояри складали досить могутню верству населення. При чому їхня влада була такої сили, що Галицьке князівство вважається прикладом олігархічної держави на Русі, поряд із демократичним Новгородом чи абсолютистською Москвою. Це викликано особливим походженням галицьких бояр – вони походили із місцевої племінної знаті, а не були представниками князівської дружини. І коли Рюриковичі прийшли на ці землі, аристократична верхівка уже була сформована і була готова відстоювати свої інтереси. Також більшість галицьких бояр торгували сіллю, що дозволяло їм тримати власні дружини із дрібних феодалів. Усім галицьким князям доводилося рахуватися із боярською радою. У Волинському князівстві ситуація була класичною. Бояри напряму залежали від милості князя і тому складали йому міцну опору, а не статичну загрозу.

Сталося так що економічним та політичним ядром об’єднаної держави із двох князівств стала Галичина, а створив нову державу князь Волинський. Так було перехоплено державницьку естафету у Київської Русі і достойно пронесено її ще півтора сторіччя. Галицько-Волинське князівство стало кордоном між православним і католицьким світом; саме на цій території спалахуватимуть україно-польські конфлікти аж до середини ХХ сторіччя. А яким чином розвивалися обидва князівства до об’єднання?