Відповідь:Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її творчість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захисниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація… Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова: Великі поети не вміють писати віршів. Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав. Графоманові краще. Графоман вирішив написати — і написав. Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку характеристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює значення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними, Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбільших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхолійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі…», «…Старезні пні… літопис тиші пишуть у траві…». «Колише хмара втомлені громи…», «Сплять діамантові жуки…». «Блакитні вії хата підніма…», «Світить сонце оком загадковим…», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози».
Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її творчість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захисниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація… Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова: Великі поети не вміють писати віршів. Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав. Графоманові краще. Графоман вирішив написати — і написав. Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку характеристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює значення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними, Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбільших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхолійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі…», «…Старезні пні… літопис тиші пишуть у траві…». «Колише хмара втомлені громи…», «Сплять діамантові жуки…». «Блакитні вії хата підніма…», «Світить сонце оком загадковим…», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози».
Answers & Comments
Відповідь:Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її творчість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захисниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація… Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова: Великі поети не вміють писати віршів. Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав. Графоманові краще. Графоман вирішив написати — і написав. Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку характеристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює значення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними, Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбільших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхолійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі…», «…Старезні пні… літопис тиші пишуть у траві…». «Колише хмара втомлені громи…», «Сплять діамантові жуки…». «Блакитні вії хата підніма…», «Світить сонце оком загадковим…», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози».
Коли я думаю, чую, читаю про Ліну Костенко чи про її творчість, то перед очима чомусь завжди з’являється постать захисниці Марії Оранти із Софії Київської. Така-от асоціація… Ліна Костенко ввійшла в українську поезію в шістдесяті роки. Але навіть на фоні літератури того часу, що відзначалась ліризмом, гуманізмом, волелюбністю, її поетична муза особливо вирізнялася. Вона м’яка й сувора, глибоко жіноча і на диво мужня, красиво сентиментальна, але аж ніяк не плаксива і не безнадійна. Така, як про неї сказала сама поетеса у вірші «Доля». За неї «треба платити життям», отримуючи в нагороду солодку муку влучно знайденого слова: Великі поети не вміють писати віршів. Клював їх орел в печінку і сумнів сни випасав. Графоманові краще. Графоман вирішив написати — і написав. Списані рядками аркуші паперу для справжнього поета — це «смертельні плацдарми самотньої битви з державами, з часом, з самим собою». Творчість Ліни Костенко підпадає під таку характеристику. Вона роздумує над добром і злом, переосмислює значення навколишнього світу і свого місця в ньому. Але дивна річ: силуети цієї талановитої поетеси, що їх нам являють її вірші,є надзвичайно різними, Олюднення природи, наш зв’язок з нею є однією з найбільших цінностей в житті людини. У поезіях Ліни Костенко все починає рухатися, радіти і журитися, клопотатись і меланхолійно роздумувати: «Цей ліс живий. У нього добрі очі…», «…Старезні пні… літопис тиші пишуть у траві…». «Колише хмара втомлені громи…», «Сплять діамантові жуки…». «Блакитні вії хата підніма…», «Світить сонце оком загадковим…», «Вікна сплять, засклив мороз їм сльози».
Пояснення: