Ответ:

На початку була пітьма – вічна й безмежна. Ні Землі, ні неба, ні Сонця. Тільки – морок.

Густа, холодна й безконечна ніч. А її пронизувало Око.

Звідки летіло воно? І – куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно?

Наймудріші волхви Оріани казали так: “Око було завжди, воно було вічно. І з Вічності воно летіло у Вічність”.

А Заратустра потому вже додав: “Воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ”.

Мабуть, так. Бо Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і незнайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку.

З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог – птиця Сокіл.

Його золотаве пір’я осяяло непроникну ніч.

Сокіл розправив крила і кружляв над Оком.

І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку.

І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води.

І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера.

Тоді Сокіл сів між квіти й став глибоку думу думати.