Олена Теліга, народжена 8 (21) липня 1906 року в Іллінському під Москвою, належала до інтелігентної родини з білоруським і українським корінням. У віці п'яти років її сім'я переїхала до Петербурга, а в 1918 році вони оселилися в Києві. В Києві Олена навчалася в Жіночій гімназії Олександри Дучинської, де вивчала українську, російську, німецьку і французьку мови.

У 1920 році батько та брат Олени емігрували до Чехословаччини, а навесні 1922 року її матері разом з Оленою та братом Сергієм вдалося виїхати з Радянського Союзу до Польщі, а потім оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині. Там Олена отримала освіту, закінчивши історико-філологічне відділення Українського педінституту в Празі. Вона познайомилася з Михайлом Телігою, її вірним другом, і в 1926 році вони одружилися. Чехія стала місцем, де Олена розвивалася як поетка, публіцист-літературознавець.

Під час Другої світової війни Олена Теліга перебувала в Польщі, але згодом переїхала до Києва. Там вона організувала Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для соратників і співпрацювала з редакцією «Українського слова». Незважаючи на загрозу, вона відмовилася виконувати вказівки німецької влади і активно протистояла їм. 7 лютого 1942 року почалися арешти, і Олена разом з Михайлом була заарештована. Вона була ув'язнена в камері № 34 у київському ґестапо, де зустрілася зі своєю сестрою Лесею Українкою. Перед розстрілом вона залишила свій останній автограф на стіні: тризуб та напис «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».

За даними істориків, 22 лютого 1942 року Олену Телігу, українську письменницю-патріотку, разом з чоловіком та іншими соратниками розстріляли в Бабиному Яру.