«Дивак» усі вважають якимось дивним, не схожим на інших. А він і справді відрізняється від інших, бо любить гуляти сам на сам з природою. Його маленьке серце сповнене любові до природи, усього живого. Навіть у тому, як змальований він сам, видно, що ця дитина — частинка великого світу природи: «Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ...»
Він любить зиму, сніг, замерзлу під льодом річечку. Особливо ж любить дивитися на риб і річкові рослини під кригою. Олесь пожалів матеньку пліточку, яку мало не з'їла щука, і натякав цю велику рибу, навіть побоюючись провалитися під молодий лід! І пліточка встигла втекти.
У школі Олесеві нудно. На малюванні він не хоче, як усі, малювати перегнійний горщик, він малює чудового дятла, якого бачив у лісі. Ось Олесь і дістав від учительки Матильди Петрівни догану. Олесь і сам не розуміє, за що його називають диваком. Дід Прокіп йому пояснює: «Невстріливий, значить. Дивний єси...» І додає: «Завзяття в тебе обмать. Все чогось у землі порпаєшся. А треба — в людях. Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почотом... Гульк — уперед вийшов. А першого не перечепиш, бо не доженеш. О!»
Олесь не може когось образити, навіть дятла. Він не забирає в нього шишок, які той їсть. Дід Прокіп навчає дивакуватого Олеся поводитися — чи то з кіньми, чи то з людьми: «Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть...» І, дивлячись на Олеся, каже його матері: «...неглемедза він у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...»
Є над чим подумати у цьому творі! Що краще — бути таким, як усі? Битися, дражнитися, так і прожити усе життя, нічого в ньому не зрозуміти? Чи залишитися таким, як Олесь, якого усі вважають диваком? Бачити і розуміти природу, кожну живу істоту... Чи не цього навчають нас казки? Ось уві сні приходить до Олеся казка про Івасика-Телесика, і гусиня бере Івасика на свої крилята... Гарна казка, гарний сон, гарне оповідання. І нехай Олесик залишається диваком, бо він Сам належить дивному світу природи і казки!
Answers & Comments
Ответ:
«Дивак» усі вважають якимось дивним, не схожим на інших. А він і справді відрізняється від інших, бо любить гуляти сам на сам з природою. Його маленьке серце сповнене любові до природи, усього живого. Навіть у тому, як змальований він сам, видно, що ця дитина — частинка великого світу природи: «Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ...»
Він любить зиму, сніг, замерзлу під льодом річечку. Особливо ж любить дивитися на риб і річкові рослини під кригою. Олесь пожалів матеньку пліточку, яку мало не з'їла щука, і натякав цю велику рибу, навіть побоюючись провалитися під молодий лід! І пліточка встигла втекти.
У школі Олесеві нудно. На малюванні він не хоче, як усі, малювати перегнійний горщик, він малює чудового дятла, якого бачив у лісі. Ось Олесь і дістав від учительки Матильди Петрівни догану. Олесь і сам не розуміє, за що його називають диваком. Дід Прокіп йому пояснює: «Невстріливий, значить. Дивний єси...» І додає: «Завзяття в тебе обмать. Все чогось у землі порпаєшся. А треба — в людях. Та отак побіля них, отак... Того — ліктем, того — почотом... Гульк — уперед вийшов. А першого не перечепиш, бо не доженеш. О!»
Олесь не може когось образити, навіть дятла. Він не забирає в нього шишок, які той їсть. Дід Прокіп навчає дивакуватого Олеся поводитися — чи то з кіньми, чи то з людьми: «Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Слухай і на вус мотай. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть...» І, дивлячись на Олеся, каже його матері: «...неглемедза він у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...»
Є над чим подумати у цьому творі! Що краще — бути таким, як усі? Битися, дражнитися, так і прожити усе життя, нічого в ньому не зрозуміти? Чи залишитися таким, як Олесь, якого усі вважають диваком? Бачити і розуміти природу, кожну живу істоту... Чи не цього навчають нас казки? Ось уві сні приходить до Олеся казка про Івасика-Телесика, і гусиня бере Івасика на свої крилята... Гарна казка, гарний сон, гарне оповідання. І нехай Олесик залишається диваком, бо він Сам належить дивному світу природи і казки!