Нещадні до ворогів, козаки у своєму середовищі були завжди добродушні, щедрі та гостинні. В основі образу козака була якась двоїстість: то він веселий, жартівливий, забавний, то надзвичайно сумний, мовчки

недоступний. З одного боку, це пояснюється тим, що козаки, дивлячись постійно в очі смерті, намагалися не пропускати радість, що випала на їхню частку. З іншого боку – вони філософи та поети у душі –

часто міркували про вічне, про суєту сущого і про неминучий результат цього життя.