Печені́ги (самоназва «Bäčänäk» від давньотюрк. bača+naq, буквально — «швагер», «свояк», тур. Peçenek(ler), дав.-рус. печенѣзи, угор. Besenyő(k), грец. Πατζινάκοι, Πετσενέγοι, Πατζινακίται, лат. Pizenaci, Pacinacae, Bisseni, Bysseni, Bessi, вірм. Pacinnak, груз. პაჭინაკე) — об'єднання тюркських та інших племен, що вперше згадується у VIII столітті, востаннє етнонім «печеніги» згадується в угорських джерелах кінця XIV — початку XV століття; у візантійських джерелах як «пачинакіти», в арабських — народом «баджнак». Печенізька мова належала до тюркської групи мов у переважної частини населення печенізької держави, провідна верства печенігів користувалася перською мовою, визначну роль відігравали гуно-булгарські мовні елементи. Від кінця IX ст. до половини XI ст. очолювали кочову державу на теренах південної частини сучасної території України.