Полум(ь/ʼ)яна квітка

У давні часи кажут(ь) жив у лубен(ь)с(ь)ких лісах діл (ч)арнамай. Усі звірі
й птахи були в н(ь)ого на службі. Вовки пр(е,и)носили йому м(ь/ʼ)ясо вепра
птахи зб(е,и)рали най/кращі полуниці а вужі гадюки та ящірки діставали
гр(е,и)би духм(ь/ʼ)яні й ніжні, що ростут(ь) під з(е,и)млею. У тих міс(ь)цях, де
ніби жив колис(ь) старий (ч)арнамай, виросло над ручаєм товсте м(ь/ʼ)ясисте
ст(е,и)бло, а на н(ь)ому ро(с,з)цвіла ч(е,и)рвона й г(о,а)ряча, як вогон(ь),
квітка. Є в лісі глухий за/куток: ні/хто там ні/коли не/бував. Він захований і
ві(т,д) звірів і ві(д,т) людей. Тіл(ь)ки їжаки п(е,и)р(е,и)кочуют(ь)ся там
таємнич(е,и)ми клу(п,б)ками, а під чорним кам(е,и)нем ж(е,и)ве старий вужак.
У тому закутку ц(ь)віте під круч(о,е)ю полум(ь/ʼ)яна квітка, що має назву
чарнамай-зіл(л)я. Хто знайде її і зірве, той ні/коли, скіл(ь)ки жит(е,и)ме, не/буде
с(е,и)ротою. Кожна зустрічна жінка буде йому матір(ь/ʼ)ю, кожний чоловік –
бат(ь)ком, юнак – братом, дівч(е,и)на – с(е,и)строю.