Скласти складний план Прокидаюсь я щосуботи від сонця та золота, що, здасться, тече крізь вікно з позолочених хрестів на Андріївській церкві. Я дивлюся на них та уявляю, куди б лягала Їхня тінь, коли сонце тільки-но зi- йшло. А сягала вона аж на дальнi, укриті молоденькою зеленню при- додільські кручі. Кручі ті найраніше зустрічають весну. Потім тінь дедалі коротшвала, доки не зникла помiж старовинними будинками на узвозі тихій вуличці, вимощеній бруківкою. Я подумав тоді: «Тiнi коротшають так само непомітно, як і людське життя. Я іду узвозом до Подолу, мого улюбленого, брудненького, але найдемократичнішого району в цілому місті, з його Житнім база- ром, старенькими церковцями, вологим вітром iз Дніпра. На узвозі мало перехожих. Субота. Тільки в скверi бiля Андріївської церкви сидить на лавочках пенсіонери з онучатами. Нині на узвозі тихо. Ол- нак тільки-но я проминаю останній низовий будинок нашої вулиці, вiд спокою, що огортав мене там, нагорi, не залишається і слiду: спiвають на крутих звивах колії трамваї, коротко й рiзко сигналять машини, скриплять гальма, підтюпцем біжать від автобусної зупинки до базару сільські жінки з кошиками та клунками за плечима. Андріївська церква. м. Київ Я пішов на кручі. Поміж густими кущами дерези на схилах уже закуталася лагідна просинь. А низовою вулицею ще текла рiчка жовтого пилу, і в ньому снували маленькі люди. Сонце вже торкнулося обрію. Воно було кругле, густо-червоне й таке врочисте, що говорити з ним личило б хоба що давньогрецькою мовою. Але я не знав давньогрецької і йшов поміж кручами, тихо шепо- чучи: Скоро я вже не побачу тебе iз цих круч. Але ж ти однакове всюди! ​