Verified answer

Із-за лісу випливає місяць, і оживають срібні вінки на Черемоші, озеречко і земля. Ти зовсім мене не кохала, а я був повинен забуть… Над землею кружляли заметіль й лютувала війна. Раптом подвір’я здригнулося і грунт заходив під ногами. Чи то праця задавила молоду силу, чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила. То комин упаде в око, то дим тріпоче в повітрі. Враз поплавець затанцював зненацька, і вся душа напружилась рибацька, угадуючи таємниці дна. Світлу тишу лиш коники сюрчанням прошивали, стрибаючи в гіллі, наладжували голос на осінній. Він будить печаль, але печаль та світла й радісна, і в душі теж незвичайна чистота, і щем, і чекання чогось. Я дивився на небо, й небо затихає в коливанні. Встала весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила, і на полі жайворонок, соловейко в гаї землю, убрану весною, зустрічають. Хай вітер знамена колише й співають в садах солов’ї!  Дмухнув вітер понад ставом -  і сліду не стало. Остап з Соломією сіли під вербою, але їм не говорилося. Будеш сіяти з сумом - вродить печаль.