Міста та їхнє населення. Характерною рисою культурного життя був взаємовплив міського і сільського населення. Міста ставали осередками фахової, "високої" культури. В культурі побутовій ранні міста багато взяли від сіл, але згодом стали впливати на культуру селян, хоч дещо з неї й надалі переймали.
У науці немає загальноприйнятих критеріїв виділення міст як типу поселень. Більшість дослідників бачать в містах насамперед торговельно-ремісничі центри, забуваючи про постійний зв’язок міст з сільськогосподарською округою. З кінця XIV ст. містом вважався населений пункт, що мав юридичний статус міста (королівське або княже, приватновласницьке або церковне, на Маґдебурзькому або звичаєвому праві), а його населення належало до соціального стану міщан. Окрім юридичних документів чи літописних свідчень належності міського характеру поселень, можна вказати на такі ознаки, спільні для міст: більша, ніж у селах, густота населення і щільність забудови; специфіка економічних функцій; розвиненість товарних відносин: на відміну від села, життя без грошей в місті було неможливе або майже неможливе; більша диференціація населення в соціальному та національному відношенні.
У багатьох випадках, хоч і не завжди, до цих ознак можна додати наявність укріплень, появу поблизу укріпленої частини посадів, приміських слобід та боярських (пізніше шляхетських і магнатських) дільниць-супутників як історичних частин розвитку міста.
Виходячи з цих ознак, на середину XIII ст. відомі щонайменше 54 міста у Київській землі, 75 — Чернігівській, 28 — Переяславській, 95 — Волинській, 52 — Галицькій. Очевидно, що значна частина міст не зафіксована в збережених до наших днів джерелах. Частина міст не відродилася після монгольської навали, але вже з XIV ст. почалося зростання міст, чому передовсім сприяв правовий статус міщан. На середину XVII ст. на землях України було близько 1100 міст і містечок. За картотекою, укладеною автором (яка не є вичерпною), у Руському воєводстві їх було 205, Белзькому — 52, Волинському — 178, Подільському — 109, Брацлавському — 122, Київському — 292, Чернігівському — 68. 9 міст відомо на Буковині та 11 — на Закарпатті, більше десятка міст — у Криму.
На території цих міст було від кількох десятків до кількох сотень будинків. Міста переживали часи піднесення і спадів. Так, за оцінками дослідників, населення Києва до 1240 р. становило близько 60 тис. осіб, на думку Плано Карпіні, в 1246 — 47 рр. залишилося тільки 200 житлових будинків, а за переписом 1552 р. лише на Подолі було понад 500 дворів. На середину XVII ст. місто мало не менше, як 10 тис. населення. До найбільших міст на початку XIII ст. належали Чернігів, Галич, Василів (Київський, пізніше Васильків), Переяслав, Білгород, Вишгород, Володимир. У таких містах, як Новгород-Сіверський, Городець-Остерський, Звенигород, Луцьк, Перемишль, Любеч могло проживати 3 — 5 тис., у більшості міст — від 300 до 1 тис. осіб. Княжий Львів у XIV ст. міг мати до 3 тис. мешканців, на початку XV ст. — близько 10 тис., у першій половині XVII ст., за досить традиційними джерельними даними, населення міста становило — 25 — 30 тис. осіб. Окрім Львова, активно зростало з кінця XIV до середини XVII ст. населення Кам’янця і Луцька. Для XVI ст. населення міст можна підрахувати, виходячи з числа дворів 1.
Answers & Comments
Ответ:
Міста та їхнє населення. Характерною рисою культурного життя був взаємовплив міського і сільського населення. Міста ставали осередками фахової, "високої" культури. В культурі побутовій ранні міста багато взяли від сіл, але згодом стали впливати на культуру селян, хоч дещо з неї й надалі переймали.
У науці немає загальноприйнятих критеріїв виділення міст як типу поселень. Більшість дослідників бачать в містах насамперед торговельно-ремісничі центри, забуваючи про постійний зв’язок міст з сільськогосподарською округою. З кінця XIV ст. містом вважався населений пункт, що мав юридичний статус міста (королівське або княже, приватновласницьке або церковне, на Маґдебурзькому або звичаєвому праві), а його населення належало до соціального стану міщан. Окрім юридичних документів чи літописних свідчень належності міського характеру поселень, можна вказати на такі ознаки, спільні для міст: більша, ніж у селах, густота населення і щільність забудови; специфіка економічних функцій; розвиненість товарних відносин: на відміну від села, життя без грошей в місті було неможливе або майже неможливе; більша диференціація населення в соціальному та національному відношенні.
У багатьох випадках, хоч і не завжди, до цих ознак можна додати наявність укріплень, появу поблизу укріпленої частини посадів, приміських слобід та боярських (пізніше шляхетських і магнатських) дільниць-супутників як історичних частин розвитку міста.
Виходячи з цих ознак, на середину XIII ст. відомі щонайменше 54 міста у Київській землі, 75 — Чернігівській, 28 — Переяславській, 95 — Волинській, 52 — Галицькій. Очевидно, що значна частина міст не зафіксована в збережених до наших днів джерелах. Частина міст не відродилася після монгольської навали, але вже з XIV ст. почалося зростання міст, чому передовсім сприяв правовий статус міщан. На середину XVII ст. на землях України було близько 1100 міст і містечок. За картотекою, укладеною автором (яка не є вичерпною), у Руському воєводстві їх було 205, Белзькому — 52, Волинському — 178, Подільському — 109, Брацлавському — 122, Київському — 292, Чернігівському — 68. 9 міст відомо на Буковині та 11 — на Закарпатті, більше десятка міст — у Криму.
На території цих міст було від кількох десятків до кількох сотень будинків. Міста переживали часи піднесення і спадів. Так, за оцінками дослідників, населення Києва до 1240 р. становило близько 60 тис. осіб, на думку Плано Карпіні, в 1246 — 47 рр. залишилося тільки 200 житлових будинків, а за переписом 1552 р. лише на Подолі було понад 500 дворів. На середину XVII ст. місто мало не менше, як 10 тис. населення. До найбільших міст на початку XIII ст. належали Чернігів, Галич, Василів (Київський, пізніше Васильків), Переяслав, Білгород, Вишгород, Володимир. У таких містах, як Новгород-Сіверський, Городець-Остерський, Звенигород, Луцьк, Перемишль, Любеч могло проживати 3 — 5 тис., у більшості міст — від 300 до 1 тис. осіб. Княжий Львів у XIV ст. міг мати до 3 тис. мешканців, на початку XV ст. — близько 10 тис., у першій половині XVII ст., за досить традиційними джерельними даними, населення міста становило — 25 — 30 тис. осіб. Окрім Львова, активно зростало з кінця XIV до середини XVII ст. населення Кам’янця і Луцька. Для XVI ст. населення міст можна підрахувати, виходячи з числа дворів 1.