Це залежить від стану суспільства, котре проживає в цему регіоні.
Объяснение:
Якщо подивитись на кожну багату країну, можна побачити одну істотну річ: кожна з них була вимушена послабити вплив держави на економіку. Корреляція між економічною свободою та економічним ростом, добробутом є очевидною і демонструється майже на кожній країні, котра зараз вважається багатою. Це все чудово, але чому так відбувається? Справа в інвестиціях, внутрішніх та зовнішніх. Інвесторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, лякає можливість того, що їх підприємство зарегулюють або, ще гірше, націоналізуть. Це приводить до того, що ВВП країни не росте і люди не можуть залучитися до ефективної праці. Зазвичай, такі країни залишаються з первинним і вторинним сектором в основному розвинутими. І вот, дивлячись на Африку, спостерігається очевидне: пост-колоніальне суспільство, яке було "добите" ще і рештою африканських диктатур, які зазвичай були прихильниками лівих, тобто, регулювали економіку і концентрували гроші в держави. Це привело до сильної відсталості країни, незалученості її мешканців до не то що міжнародного розподілу праці, а ще і внутрішнього. Проще кажучи, було велике безробіття. Та деякі ідейні люди кинули виклик вільному ринку і вирішили зконцентрувати свої гроші в руках і почати забудову так званої планової економіки, з власним виробництвом та високих соціальних гарантіях. На перший погляд, це є вповні інтуітивно: набудувати заводів і всі будуть працювати, всі будуть залучені до праці. Та тут підключається ринок, котрий при капіталістичній економиці "регулює" підприємства і вилучає нерентабельні. При плановій цей механізм, відповідно, не працює і люди вимушені працювати на нерентабельні підприємства, що є прямим шляхом до знаменитих пустих полок, інфляції, загальної безвідповідальності. Наприклад, якщо кожний сталелитейний завод має застаріле обладнання, і потерпає від нехватки вугілля (через недосконалість своєї системи), то він скоріше візьме більше вугілля, стомлюючи родовища і несучи ще більші збитки, чим банкрутує, звільнивши "нішу" для інших, перспективних особ. І, відповідно, більшість регіонів, котрі зараз бідні, прямо постраждали від соціалізму, залишившись в загальному депресивному стані та з failed-state разом з ними. Ці люди будуть більш схильні голосувати за лівих політиків, що, відповідно, закопує їх ще глибше, до гіперінфляції і ще тотальнішої ницості. Це є причиною бідності. Навіть така перспективна країна як Єгипет має лиш ~3000 ввп на дуушу населення, і це при тому, що вони мають важливий торговий канал, Суецький канал, під своїм контролем і получають з того величезні гроші, а також туристичні пам'ятки. Відповідно було і з ПАР, котра після приходу чорних лівих почала котитись в безодню. Щодо багатих, звільнення від кандалів регуляцій стимулює людей відкривати свою справу, стимулює зовнішніх інвесторів вкладати гроші в країну (адже міцна гарантія власності та легкий доступ на ринок зробить своє). Інвестиції, відповідно, створюють робочі місця для людей, ще і інвестори вимушені конкурувати між собою, що закономірно приведе до росту зарплат, якості життя та інтеграції країни в міжнародний розподіл праці. Приклади "відриву" від соціалістичної або квазісоціалістичної економіки і слідуючий за ним ріст: КНР (під час правління Ден Сяопіна) та Гонконг, Чилі, Сполучене Королівство (уряд Тетчер), РФ (Єльцин), Німеччина (Ерхард).
1 votes Thanks 3
zlojniepolak
Також відіграє роль загальне багатство регіону. Та сама Норвегія має сильний велфер-стейт, але може собі це "дозволити", бо, по перше, має дуже привабливий запас корисних копалин, та регулює не весь ринок цілком, а вибрані ними галузі. Таке вот поєднання вільного ринку та соціалізму, що, власне, недоліків не вилучає. Нафта не вічна..
Answers & Comments
Ответ:
В разных уголках земли, всё зависит от общего состояния страны бедной, или нет.
Объяснение:
Ответ:
Це залежить від стану суспільства, котре проживає в цему регіоні.
Объяснение:
Якщо подивитись на кожну багату країну, можна побачити одну істотну річ: кожна з них була вимушена послабити вплив держави на економіку. Корреляція між економічною свободою та економічним ростом, добробутом є очевидною і демонструється майже на кожній країні, котра зараз вважається багатою. Це все чудово, але чому так відбувається? Справа в інвестиціях, внутрішніх та зовнішніх. Інвесторів, як внутрішніх, так і зовнішніх, лякає можливість того, що їх підприємство зарегулюють або, ще гірше, націоналізуть. Це приводить до того, що ВВП країни не росте і люди не можуть залучитися до ефективної праці. Зазвичай, такі країни залишаються з первинним і вторинним сектором в основному розвинутими. І вот, дивлячись на Африку, спостерігається очевидне: пост-колоніальне суспільство, яке було "добите" ще і рештою африканських диктатур, які зазвичай були прихильниками лівих, тобто, регулювали економіку і концентрували гроші в держави. Це привело до сильної відсталості країни, незалученості її мешканців до не то що міжнародного розподілу праці, а ще і внутрішнього. Проще кажучи, було велике безробіття. Та деякі ідейні люди кинули виклик вільному ринку і вирішили зконцентрувати свої гроші в руках і почати забудову так званої планової економіки, з власним виробництвом та високих соціальних гарантіях. На перший погляд, це є вповні інтуітивно: набудувати заводів і всі будуть працювати, всі будуть залучені до праці. Та тут підключається ринок, котрий при капіталістичній економиці "регулює" підприємства і вилучає нерентабельні. При плановій цей механізм, відповідно, не працює і люди вимушені працювати на нерентабельні підприємства, що є прямим шляхом до знаменитих пустих полок, інфляції, загальної безвідповідальності. Наприклад, якщо кожний сталелитейний завод має застаріле обладнання, і потерпає від нехватки вугілля (через недосконалість своєї системи), то він скоріше візьме більше вугілля, стомлюючи родовища і несучи ще більші збитки, чим банкрутує, звільнивши "нішу" для інших, перспективних особ. І, відповідно, більшість регіонів, котрі зараз бідні, прямо постраждали від соціалізму, залишившись в загальному депресивному стані та з failed-state разом з ними. Ці люди будуть більш схильні голосувати за лівих політиків, що, відповідно, закопує їх ще глибше, до гіперінфляції і ще тотальнішої ницості. Це є причиною бідності. Навіть така перспективна країна як Єгипет має лиш ~3000 ввп на дуушу населення, і це при тому, що вони мають важливий торговий канал, Суецький канал, під своїм контролем і получають з того величезні гроші, а також туристичні пам'ятки. Відповідно було і з ПАР, котра після приходу чорних лівих почала котитись в безодню. Щодо багатих, звільнення від кандалів регуляцій стимулює людей відкривати свою справу, стимулює зовнішніх інвесторів вкладати гроші в країну (адже міцна гарантія власності та легкий доступ на ринок зробить своє). Інвестиції, відповідно, створюють робочі місця для людей, ще і інвестори вимушені конкурувати між собою, що закономірно приведе до росту зарплат, якості життя та інтеграції країни в міжнародний розподіл праці. Приклади "відриву" від соціалістичної або квазісоціалістичної економіки і слідуючий за ним ріст: КНР (під час правління Ден Сяопіна) та Гонконг, Чилі, Сполучене Королівство (уряд Тетчер), РФ (Єльцин), Німеччина (Ерхард).