Ответ:

Олена Теліга щиро вітала досягнення феміністичного руху в Україні, однак визнавала обмеженість результатів роботи жіночих організацій, зауважувала, що сам факт існування специфічної жіночої преси підкреслює лише «відокремішність» і підрядність жінки, будуючи знов сліпу вуличку «жіночого світу» з його специфічними зацікавленнями. Відсутність співпраці із чоловіками у будь-якій сфері життя поціновувалась Оленою Телігою як гальмуючий чинник, хоч гендерне мислення було для неї органічним: «Безперечно, жінка завжди матиме дещо відмінну від мужеської психіки і дещо відмінні уподобання, що в певний спосіб буде відбиватися на всіх її чинностях і її творчості. Цей жіночий елемент так само потрібний у будуванні життя і мистецтва, як і мужеський. У співпраці з мужчинами затрачує він свою солодкавість і пасивність, робиться викінченим і необхідним чинником життя». Вона вважала, що «жінка в кожній нації є такою, якою її прагне мужчина». Олена Теліга була переконана: «Не мають рації ні ті, що бачать місце української жінки лише при / в родині, ні ті, що роблять з неї лише громадську діячку, чи ще гірше - дуже коштовну здобич у руках нещасного знаряддя грошей - мужчини.

Роля української жінки є так само вийняткова, як вийнятковим є положення її краю. Вона мусить бути і його будівничим, допомагаючи мужчинам, і в той же час господинею в житті мужчин <...>. Але ще більше потрібно навчитися жінці не уникати деяких конфліктів, а шукати їх і наставляти їм своє чоло. І мужчин не відтягати від конфліктів, а підтримувати їх, незалежно від своєї вигоди і свого спокою».