Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний,середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть,так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколине говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де живдоти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє.Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивнийчоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морськихсправах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життяпроплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабиякаперевага для корабельного кухаря. На палубі Негору бачили рідко. Цілісінькийдень він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізноввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати.Жюль Верн зображує злодія Негору, кора­бельного кока, який, шукаючи власноївигоди, зробив усе, аби «Пілігрим» загинув. Негору злий, бездушний чоловік. Вінміг зробити з людиною, що завгодно. Міг вбити, міг катувати людину поки вона небуде просити помилувати. Негору торгував рабами, але тільки чорношкірими, такяк білих ніхто не купував. Негору — людина дуже жорстока. Негору нікому нерозказував про своє минуле. Він був закритою людиною, люди його ненавиділи,навіть собака вороже відносилась до нього. Він постійно заздрив Діку Сенду.Негору хотів бути капітаном,