Автор створює образ самотньої бабусі за допомогою сполуки «спорожніла хата».
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном —
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
Діти виростають, самі стають батьками, а їхні батьки – бабусями й дідусями. І їхньої турботи тепер вистачає і на онуків. Про важливість неперервності поколінь, повагу до старших людей, пам’ять про них ідеться в поезії «Забула внучка в баби черевички…».
Мати стала бабусею, до неї в село приїжджає гостювати онука, та коли літо «перекочується за село» і осінь тихенько опускає «горіховий листок перед вікном», настає пора прощатися. Нелегким для жінки видається те прощання, бо роки йдуть, і кожен наближає її до розставання з дітьми та онуками назавжди. У дитинстві ми не замислюємося, наскільки рідна й дорога нам бабуся; часто біжимо, не дослухавши її. І лише дорослішаючи, починаємо розуміти, як багато вона могла б нам розказати, скільки всього разом ми не встигли зробити, як мало уваги приділяли рідній людині. Так і в поезії: дівча махнуло рученям на прощан ня, а «бабка все стояла на дорозі, хустинкою торкаючись до сліз».
Бабуся залишилася сама до наступного літа, а з нею – спогади й онуччині забуті черевички. Ніжно понесла їх бабуся до спорожнілої хати, щоб торкнутися перед сном рукою й уявити любу онуку. Невідомо, чи зможе ще бабуся помилуватися своєю онучкою, чи буде наступного літа до кого приїздити малій, адже непомітно підкрала ся осінь життя – старість.
Такий філософський підтекст твору спонукає замислитися над цінністю родинних стосунків, потребою приділяти більше уваги батькам, бабусям і дідусям.
Answers & Comments
Основна думка: бабуся — це та людина, яка здатна на все заради щасливого дитячого сміху, здоров’я для своєї внучки.
Художні засоби «Забула внучка в баби черевички»
• епітет: «спорожніла хата», «зорі жаровички»;
• метафора: «літо перекотилось», «курява вляглась», «вийшли в небо зорі», «осінь опустила … листок»;
Автор створює образ самотньої бабусі за допомогою сполуки «спорожніла хата».
І вийшли в небо зорі-жаровички,
І тихо бабка посеред села
Малесенькі дитячі черевички
У спорожнілу хату занесла.
Лягла собі. І світло не світила.
Торкнулась черевичків перед сном —
І осінь їй тихенько опустила
Горіховий листок перед вікном.
Діти виростають, самі стають батьками, а їхні батьки – бабусями й дідусями. І їхньої турботи тепер вистачає і на онуків. Про важливість неперервності поколінь, повагу до старших людей, пам’ять про них ідеться в поезії «Забула внучка в баби черевички…».
Мати стала бабусею, до неї в село приїжджає гостювати онука, та коли літо «перекочується за село» і осінь тихенько опускає «горіховий листок перед вікном», настає пора прощатися. Нелегким для жінки видається те прощання, бо роки йдуть, і кожен наближає її до розставання з дітьми та онуками назавжди. У дитинстві ми не замислюємося, наскільки рідна й дорога нам бабуся; часто біжимо, не дослухавши її. І лише дорослішаючи, починаємо розуміти, як багато вона могла б нам розказати, скільки всього разом ми не встигли зробити, як мало уваги приділяли рідній людині. Так і в поезії: дівча махнуло рученям на прощан ня, а «бабка все стояла на дорозі, хустинкою торкаючись до сліз».
Бабуся залишилася сама до наступного літа, а з нею – спогади й онуччині забуті черевички. Ніжно понесла їх бабуся до спорожнілої хати, щоб торкнутися перед сном рукою й уявити любу онуку. Невідомо, чи зможе ще бабуся помилуватися своєю онучкою, чи буде наступного літа до кого приїздити малій, адже непомітно підкрала ся осінь життя – старість.
Такий філософський підтекст твору спонукає замислитися над цінністю родинних стосунків, потребою приділяти більше уваги батькам, бабусям і дідусям.