Ответ:радавній український ліс – це зачарований світ, де річки й озера багаті на рибу, а кожна галявина дарує духмяні ягоди і гриби. Восени під ногами шурхотить опале листя, а навесні з-під снігу визирають проліски і сон-трава. Тут затишне, не надто спекотне літо. Зима помірно холодна. Щедро зрошена дощами земля дарує вологу струнким соснам, кремезним дубам, сторічним букам. Цілюще повітря пахне мохом і сосновою смолою. Річки повноводні, неначе водопілля ніколи не минає. Струмки звивисті, як велетенські змії, що ховаються у лісовій гущаві. Над берегами схиляються старезні верби. А над усім цим – густо-синє небо, яке тоне у чистому дзеркалі озер. Біля поліщукової хати лелека в’є гніздо, поряд із криницею росте кущ калини і стоїть, схиливши голову, журавель. І позирає мертвими вікнами місто Прип’ять, обпалене вічним болем чорнобильської катастрофи. Усе це – Українське Полісся…
Фізико-географічне положення
Ліси розташовані на півночі та заході рівнинної частини України. Вони займають близько 24 % території країни. У їх межах розрізняють зони мішаних (17 % площі) і широколистих лісів (7 % площі).
Зона широколистих лісів займає західну частину України від Українських Карпат на схід до лінії Шепетівка – Хмельницький – Новодністровськ.
Зони мішаних і широколистих лісів мають неоднорідний рельєф у зв’язку з розміщенням у межах кількох тектонічних структур Східноєвропейської платформи. Зона мішаних лісів займає північну частину Українського щита та Дніпровсько-Донецької западини в межах так званого Прип’ятського прогину. Тому для поверхні характерний низовинний рельєф. Тут виділяються Поліська низовина і північна частина Придніпровської низовини. Пересічні висоти становлять 150–200 м. На північ і на схід висоти зменшуються до 110–135 м, територія стає похилою в бік річок. Переважають гравійні, піщані й піщано-глинисті відклади. Найвищою частиною Полісся є Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині з максимальною відміткою 316 м. Земна кора тут складена твердими породами Українського щита: пірофілітовими сланцями, пісковиками, рожевими і червоними кварцитами, вік яких становить 1,3–1,5 млрд років. Каміння, що тут видобували, застосовували під час спорудження Софійського собору, Києво-Печерської лаври й Золотих воріт у Києві.
На крайньому північному сході Полісся заходить на незначні площі порізаної ярами Середньоруської височини.
Тут усе свідчить про давнє Дніпровське зледеніння, яке було у четвертинному періоді. Довгі моренні пасма – ози – простягаються на 20–30 км і вказують напрям руху льодовикового язика. Льодовикові горби – ками – один за одним тягнуться рядами. Вони складені валунами, галькою, гравієм, піском, принесеними язиком льодовика. Між горбами розташовані широкі річкові долини й болота. Талі води льодовика, що відступав, принесли пісок, утворивши широкі плоскі поверхні – зандрові рівнини. Вітер, перевіюючи пісок, сформував дюни, на яких тепер ростуть сосни.
З паливних корисних копалин на Поліссі здавна були відомі поклади торфу. Однак у зв’язку з широкомасштабними меліоративними роботами, спрямованими на осушення боліт, торфовища опинилися на межі знищення. Рудні копалини пов’язані з неглибоким заляганням фундаменту платформи або виходами його на поверхню. Так, на Житомирщині відомі поклади титанових руд (Іршанське родовище), на Рівненщині – самородної міді (Рафалівське родовище). Є різноманітні поклади нерудної сировини. На щиті видобувають будівельне каміння – рожеві та сірі граніти, лабрадорити, габро, базальти. Розробляються поклади виробного каміння: яшми, топазів, турмаліну. У корі вивітрювання наявні чималі поклади білої глини – каоліну, що використовується у порцеляно-фаянсовій галузі. Виявлено значні поклади гончарних глин, піску, крейди. У скам’янілих рештках прадавніх соснових лісів є бурштин.
Зона широколистих лісів лежить переважно в межах Волино-Подільської плити та Галицько-Волинської западини, які в рельєфі відповідають Подільській і Волинській височинам. Пересічні висоти Подільської височини – 220–320 м. Вона порізана ярами й річковими долинами. Окремі пасма тут навіть називають горами: Гологори (з найвищою точкою горою Камула, 471 м), Кременецькі гори, Вороняки, Розточчя, Опілля. Скелясте вапнякове пасмо Товтри (Медобори) за своєю природою не має аналогів у світі. Це бар’єрний риф, складений не скелетами коралів, як сучасні рифи, а рештками вапнякових водоростей, молюсків, морських червів та інших організмів, які жили на мілководді теплого моря в неогеновий період. У гіпсових і вапнякових породах поширений карст: тут відомо понад 100 печер, які лежать на глибині від 10 до 60 метрів. Учені вважають, що їх поки відкрито лише 1/5. На Тернопільщині відома найдовша гіпсова печера у світі – Оптимістична (240,5 км), а також печери Озерна (близько 120 км), Попелюшка (80 км), Млинки (27 км), Кришталева (22 км), Славка (9 км), Перлина, Жолоби, Голубі Озера та інші. Поділля багате на вапняки, гіпс, суглинки, каолін.
Answers & Comments
Ответ:радавній український ліс – це зачарований світ, де річки й озера багаті на рибу, а кожна галявина дарує духмяні ягоди і гриби. Восени під ногами шурхотить опале листя, а навесні з-під снігу визирають проліски і сон-трава. Тут затишне, не надто спекотне літо. Зима помірно холодна. Щедро зрошена дощами земля дарує вологу струнким соснам, кремезним дубам, сторічним букам. Цілюще повітря пахне мохом і сосновою смолою. Річки повноводні, неначе водопілля ніколи не минає. Струмки звивисті, як велетенські змії, що ховаються у лісовій гущаві. Над берегами схиляються старезні верби. А над усім цим – густо-синє небо, яке тоне у чистому дзеркалі озер. Біля поліщукової хати лелека в’є гніздо, поряд із криницею росте кущ калини і стоїть, схиливши голову, журавель. І позирає мертвими вікнами місто Прип’ять, обпалене вічним болем чорнобильської катастрофи. Усе це – Українське Полісся…
Фізико-географічне положення
Ліси розташовані на півночі та заході рівнинної частини України. Вони займають близько 24 % території країни. У їх межах розрізняють зони мішаних (17 % площі) і широколистих лісів (7 % площі).
Зона широколистих лісів займає західну частину України від Українських Карпат на схід до лінії Шепетівка – Хмельницький – Новодністровськ.
Зони мішаних і широколистих лісів мають неоднорідний рельєф у зв’язку з розміщенням у межах кількох тектонічних структур Східноєвропейської платформи. Зона мішаних лісів займає північну частину Українського щита та Дніпровсько-Донецької западини в межах так званого Прип’ятського прогину. Тому для поверхні характерний низовинний рельєф. Тут виділяються Поліська низовина і північна частина Придніпровської низовини. Пересічні висоти становлять 150–200 м. На північ і на схід висоти зменшуються до 110–135 м, територія стає похилою в бік річок. Переважають гравійні, піщані й піщано-глинисті відклади. Найвищою частиною Полісся є Словечансько-Овруцький кряж на Житомирщині з максимальною відміткою 316 м. Земна кора тут складена твердими породами Українського щита: пірофілітовими сланцями, пісковиками, рожевими і червоними кварцитами, вік яких становить 1,3–1,5 млрд років. Каміння, що тут видобували, застосовували під час спорудження Софійського собору, Києво-Печерської лаври й Золотих воріт у Києві.
На крайньому північному сході Полісся заходить на незначні площі порізаної ярами Середньоруської височини.
Тут усе свідчить про давнє Дніпровське зледеніння, яке було у четвертинному періоді. Довгі моренні пасма – ози – простягаються на 20–30 км і вказують напрям руху льодовикового язика. Льодовикові горби – ками – один за одним тягнуться рядами. Вони складені валунами, галькою, гравієм, піском, принесеними язиком льодовика. Між горбами розташовані широкі річкові долини й болота. Талі води льодовика, що відступав, принесли пісок, утворивши широкі плоскі поверхні – зандрові рівнини. Вітер, перевіюючи пісок, сформував дюни, на яких тепер ростуть сосни.
З паливних корисних копалин на Поліссі здавна були відомі поклади торфу. Однак у зв’язку з широкомасштабними меліоративними роботами, спрямованими на осушення боліт, торфовища опинилися на межі знищення. Рудні копалини пов’язані з неглибоким заляганням фундаменту платформи або виходами його на поверхню. Так, на Житомирщині відомі поклади титанових руд (Іршанське родовище), на Рівненщині – самородної міді (Рафалівське родовище). Є різноманітні поклади нерудної сировини. На щиті видобувають будівельне каміння – рожеві та сірі граніти, лабрадорити, габро, базальти. Розробляються поклади виробного каміння: яшми, топазів, турмаліну. У корі вивітрювання наявні чималі поклади білої глини – каоліну, що використовується у порцеляно-фаянсовій галузі. Виявлено значні поклади гончарних глин, піску, крейди. У скам’янілих рештках прадавніх соснових лісів є бурштин.
Зона широколистих лісів лежить переважно в межах Волино-Подільської плити та Галицько-Волинської западини, які в рельєфі відповідають Подільській і Волинській височинам. Пересічні висоти Подільської височини – 220–320 м. Вона порізана ярами й річковими долинами. Окремі пасма тут навіть називають горами: Гологори (з найвищою точкою горою Камула, 471 м), Кременецькі гори, Вороняки, Розточчя, Опілля. Скелясте вапнякове пасмо Товтри (Медобори) за своєю природою не має аналогів у світі. Це бар’єрний риф, складений не скелетами коралів, як сучасні рифи, а рештками вапнякових водоростей, молюсків, морських червів та інших організмів, які жили на мілководді теплого моря в неогеновий період. У гіпсових і вапнякових породах поширений карст: тут відомо понад 100 печер, які лежать на глибині від 10 до 60 метрів. Учені вважають, що їх поки відкрито лише 1/5. На Тернопільщині відома найдовша гіпсова печера у світі – Оптимістична (240,5 км), а також печери Озерна (близько 120 км), Попелюшка (80 км), Млинки (27 км), Кришталева (22 км), Славка (9 км), Перлина, Жолоби, Голубі Озера та інші. Поділля багате на вапняки, гіпс, суглинки, каолін.
Объяснение: