З

часів перших цивілізацій незмінним супутником лікування, заснованого на засадах науки, було цілительство, яке в різних народів у різні періоди практикувалося шаманами, чаклунами, відьмами, жерцями, екстрасенсами, біоенергоінформаційними терапевтами тощо.

З одного боку, вони завжди були конкурентами у боротьбі за пацієнтів, а з іншого — сполучними посудинами. Є чимало прикладів, коли в цілительство ідуть дипломовані медики, а екстрасенси прагнуть отримати медичну освіту. Я вже не кажу про пацієнтів, які у пошуках лікування без будь-якого внутрішнього конфлікту вільно мігрують з однієї структури в іншу або навіть користуються обома водночас.

Які вони, екстрасенси? Що являє собою феномен цілительства в широкому соціальному та культуральному контексті? Чим пояснюється їхній успіх у населення? Ці питання зацікавили Олену КАРАГОДІНУ, доктора медичних наук, завідувачку кафедри соціальної роботи та практичної психології Академії праці і соціальних відносин (Київ). Респондентами її дослідження стали цілителі, що проходили перевірку біоенергоінформаційних здібностей в експертній комісії Української асоціації народної медицини (УАНМ) відповідно до процедури, встановленої Міністерством охорони здоров’я.