Влітку останньою народилася Хуха на ім’я Моховинка. Інші її дуже любили й жаліли, за доброту та щирість. Вона була слухняна та працьовита.
Хухи можуть бути різними, все залежить від їх місця проживання. Є лісові, печерниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні. Але так як Хухи не люблять вологості, то болотянок серед них немає.
Якщо Хухи змушені змінювати місце проживання, то вони гірко плачуть. Та люди рідко помічають чужі сльози та співчувають їм.
Хуха-Моховинка була боровинкою, оскільки з’явилася на світ у бору, де з давніх-давен жив її славний рід.
Хатинка Моховинки була під великою сосною. Жилося їй там добре, вона почувала себе в безпеці. У Моховинки була довга вовночка, а лице було голеньке й нагадувало садову квіточку «братки» жовто-фіалкового кольору.
Колір вовни в Хух приймав колір речей, біля яких вони знаходились, — зелений на зеленій траві, жовтий на піску, білий на снігу.
Одного дня Моховинка прокинулася від холоду й від першого снігу, який вкрив все навколо. Свій вхід вона затулила мохом і заснула. Раптом її розбудив страшний звук – хтось рубав сосну над будиночком Хухи.
Моховинка вибігла на вулицю, де вже зібралися інші Хухи. Вони безпорадно дивилися, як нищать їх дім, та самі не могли нічого зробити.
Тоді Хухи вирішили покликати лісника. Але старий дід, що рубав сосну, здалеку почув небезпеку й втік. Хатка Хухи була зруйнована. Куди йти? Родичів турбувати незручно, вони звикли жити одні. Моховинка побігла на край лісу, де були дивні споруди, від яких тягло теплом і пахло смаколиками.
Хуха пробралася в хатину, де були дві великі білі тварина, схожі на диких кіз або сарн. Кози дали дозвіл Моховинці залишитися. Так Хуха стала хлівною.
До хлівя часто ходила дівчинка з шматочками хліба. Вона доїла кіз, а іноді разом з нею приходив і маленький хлопчик.
Моховинці було добре, у неї був теплий дім та їжа, але поблизу не було жодної Хухи… Героїні було важко без спілкування з ріднею, з товаришами.
Одного разу в хліві сталося нещастя. Господар залишив сітку, в якій приносив сіно, а коза Лиска заплуталася в ній, і ніхто не міг визволити її. Моховинка пробралася в дім, розбудила дітей, але ті подумали, що це сон. Лише коли дорослі пішли, Моховинка стала видимою для добрих дітей і повідомила їм про прикрість, яка трапилася з козою.
Так героїня допомогла врятувати козу Лиску й почала дружити з дітьми. Якось, коли Моховинка гралася з дівчинкою та хлопчиком, повернувся дід. Чоловік побачивши Хуху, закричав і кинув у неї сокиру, лаючи увесь рід Хух. Діти не вірили діду, їм було жаль Моховинку.
Поранена Хуха повернулася в ліс, облаштувала собі там тимчасову хатинку. Решта Хух були раді, що вона повернулася, з цікавістю вони слухали історії про її пригоди.
Пройшов рік. Була сніжна зима, але Моховинка її не боялася, бо вже була дорослою. Одного дня вона прямувала на іменини до старого та мудрого Хо-Суховика й почула стогін. Біля зрубаної сосни лежав злий дід, якого вже замело снігом. Він молився, просив пробачити його гріхи. Обіцяв, що коли врятується, то більше не вчинить жодного поганого вчинку.
Моховинці стало шкода безпомічного старого діда. Вона гукнула інших Хух, які разом зігріли діда та допомогли встати. Але чоловік не знав, в яку сторону йти. Тоді героїня показалася йому й сказала, що хоча він і зашкодив їй, але вона не буде мститися. Хухи не відплачують злом на зло, не шкодять людям, а тільки їм допомагають.
Хуха допомогла діду дістатися додому. Коли він запитав, як їй віддячити, то Моховинка сказала, що Хухи не потребують подяки, хай він лише розповість правду про них.
Answers & Comments
Объяснение:
Влітку останньою народилася Хуха на ім’я Моховинка. Інші її дуже любили й жаліли, за доброту та щирість. Вона була слухняна та працьовита.
Хухи можуть бути різними, все залежить від їх місця проживання. Є лісові, печерниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні. Але так як Хухи не люблять вологості, то болотянок серед них немає.
Якщо Хухи змушені змінювати місце проживання, то вони гірко плачуть. Та люди рідко помічають чужі сльози та співчувають їм.
Хуха-Моховинка була боровинкою, оскільки з’явилася на світ у бору, де з давніх-давен жив її славний рід.
Хатинка Моховинки була під великою сосною. Жилося їй там добре, вона почувала себе в безпеці. У Моховинки була довга вовночка, а лице було голеньке й нагадувало садову квіточку «братки» жовто-фіалкового кольору.
Колір вовни в Хух приймав колір речей, біля яких вони знаходились, — зелений на зеленій траві, жовтий на піску, білий на снігу.
Одного дня Моховинка прокинулася від холоду й від першого снігу, який вкрив все навколо. Свій вхід вона затулила мохом і заснула. Раптом її розбудив страшний звук – хтось рубав сосну над будиночком Хухи.
Моховинка вибігла на вулицю, де вже зібралися інші Хухи. Вони безпорадно дивилися, як нищать їх дім, та самі не могли нічого зробити.
Тоді Хухи вирішили покликати лісника. Але старий дід, що рубав сосну, здалеку почув небезпеку й втік. Хатка Хухи була зруйнована. Куди йти? Родичів турбувати незручно, вони звикли жити одні. Моховинка побігла на край лісу, де були дивні споруди, від яких тягло теплом і пахло смаколиками.
Хуха пробралася в хатину, де були дві великі білі тварина, схожі на диких кіз або сарн. Кози дали дозвіл Моховинці залишитися. Так Хуха стала хлівною.
До хлівя часто ходила дівчинка з шматочками хліба. Вона доїла кіз, а іноді разом з нею приходив і маленький хлопчик.
Моховинці було добре, у неї був теплий дім та їжа, але поблизу не було жодної Хухи… Героїні було важко без спілкування з ріднею, з товаришами.
Одного разу в хліві сталося нещастя. Господар залишив сітку, в якій приносив сіно, а коза Лиска заплуталася в ній, і ніхто не міг визволити її. Моховинка пробралася в дім, розбудила дітей, але ті подумали, що це сон. Лише коли дорослі пішли, Моховинка стала видимою для добрих дітей і повідомила їм про прикрість, яка трапилася з козою.
Так героїня допомогла врятувати козу Лиску й почала дружити з дітьми. Якось, коли Моховинка гралася з дівчинкою та хлопчиком, повернувся дід. Чоловік побачивши Хуху, закричав і кинув у неї сокиру, лаючи увесь рід Хух. Діти не вірили діду, їм було жаль Моховинку.
Поранена Хуха повернулася в ліс, облаштувала собі там тимчасову хатинку. Решта Хух були раді, що вона повернулася, з цікавістю вони слухали історії про її пригоди.
Пройшов рік. Була сніжна зима, але Моховинка її не боялася, бо вже була дорослою. Одного дня вона прямувала на іменини до старого та мудрого Хо-Суховика й почула стогін. Біля зрубаної сосни лежав злий дід, якого вже замело снігом. Він молився, просив пробачити його гріхи. Обіцяв, що коли врятується, то більше не вчинить жодного поганого вчинку.
Моховинці стало шкода безпомічного старого діда. Вона гукнула інших Хух, які разом зігріли діда та допомогли встати. Але чоловік не знав, в яку сторону йти. Тоді героїня показалася йому й сказала, що хоча він і зашкодив їй, але вона не буде мститися. Хухи не відплачують злом на зло, не шкодять людям, а тільки їм допомагають.
Хуха допомогла діду дістатися додому. Коли він запитав, як їй віддячити, то Моховинка сказала, що Хухи не потребують подяки, хай він лише розповість правду про них.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/v-koroliv-stariy-huha-mohovinka-perekaz