Головна героїня повісті Маруся, як і Наталка, являє собою справжній ідеал краси української дівчини, а її зовнішність автор змалював у традиціях народного фольклору: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, , як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані”.
Приваблива зовнішність Марусі гармонійно поєднується з її внутрішньою красою: вона, як і
Наталка І. Котляревського, богобоязлива, слухняна, розумна, працьовита і добра. Саме так про неї думають й односельці: “Левко розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить. Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить та відпочиває”. Описуючи Марусю, автор зауважує, що білу сорочку, яка на ній одягнута, Маруся сама і пряла, і вишивала. Любов Марусі до Василя не знає меж, вона не здатна на зраду, але на жаль, такі сильні почуття призводять до загибелі героїв повісті.
Підводячи підсумки, можна з впевненістю сказати, що і Наталка Полтавка І. Котляревського, і Маруся Г. Квітки-Основ’яненки, навіть не дивлячись на те, що їхня доля склалася по-різному, – це втілення найкращих рис української дівчини, бо за своїм характером, почуттями і вчинками мають багато схожого. Не має сумніву, що будь яка з цих героїнь може служити ідеалом сучасним українським жінкам і залишиться прикладом ще багато десятиріч.
Answers & Comments
Ответ:
Головна героїня повісті Маруся, як і Наталка, являє собою справжній ідеал краси української дівчини, а її зовнішність автор змалював у традиціях народного фольклору: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, , як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жорнівки, як одна, на ниточці нанизані”.
Приваблива зовнішність Марусі гармонійно поєднується з її внутрішньою красою: вона, як і
Наталка І. Котляревського, богобоязлива, слухняна, розумна, працьовита і добра. Саме так про неї думають й односельці: “Левко розповів, яка ця дівчина багата, як її батько любить, а вона байдужа до розваг і гуляти на свята не ходить. Згадав і про те, яка Маруся роботяща: добре шиє, пряде, варить і пече, а мати її сидить та відпочиває”. Описуючи Марусю, автор зауважує, що білу сорочку, яка на ній одягнута, Маруся сама і пряла, і вишивала. Любов Марусі до Василя не знає меж, вона не здатна на зраду, але на жаль, такі сильні почуття призводять до загибелі героїв повісті.
Підводячи підсумки, можна з впевненістю сказати, що і Наталка Полтавка І. Котляревського, і Маруся Г. Квітки-Основ’яненки, навіть не дивлячись на те, що їхня доля склалася по-різному, – це втілення найкращих рис української дівчини, бо за своїм характером, почуттями і вчинками мають багато схожого. Не має сумніву, що будь яка з цих героїнь може служити ідеалом сучасним українським жінкам і залишиться прикладом ще багато десятиріч.