завдання: мета твору?Як чудово на прогулянці в зимовому лiсi! Все навкруги бiле, вкрите пухнастим м'яким снігом. На гілках дерев, особливо на широких лапах ялинок, лежать купи снігу, схожі на шапки. Всі гілки схилилися під вагою снігу. Коли сніг падає з дерева, гілка розпрямляється. Небо чисте, блакитне. На соці сніг блищить, переливається і грає всіма барвами веселки, навiть дивитися боляче на цю розкіш. Мороз. Сніг вискрипує і хрумає під ногами. Якщо взяти в руки трохи снігу і уважно роздивитися, то кожна сніжинка - як витвір мистецтва, нiби якийсь казковий майстер-ювелір зробив ці крихітні ажурнi зірочки. Дерева вкриті не тільки снігом, на гілках — іній і паморозь. У лiсi дуже тихо, здається, що всі сплять під білосніжною ковдрою. У морозному повітрі звуки розносяться дуже швидко і лунають на далеку відстань. Ось ворона каркнула, ось сорока застрекотіла, ось ще якась зимова пташка подала голос. А це синичка цвірінькає. Насиплю їм хліба і борошна, Їм важко знаходити їжу взимку. Ні, не всі заснули. Ось і чиїсь сліди на снігу. Хто тут бігав? Може, заєць в білому зимовому кожушку рятувався вiд рудої красуні-лисиці або від сірого зголоднілого вовка. Сонце взимку сідає рано. Ось вже рожевiє сніг на капелюшках ялинок, а бiлi берiзки самі стають золотаво-рожевими. Спочатку блакитні, а потім сині і фіолетові тiнi лягають на снiг між дерев. Небо червоніє на заході, а зі сходу іде темрява, навіть тоненький серпок мiсяця вже можна побачити. Вечоріє, холодно. Повертасмось додому, по своїх слідах iдемо назад по хрусткому снігу. Вийшли з лісу, озирнулись а вiн вже чорний на синьому сніговому килимі.​