Закінчивши денні справи, закривши задачник і зошит, поклавши собі на коліна кішку, тягнуся рукою до книги, щоб перенестися в інші світи. Разом з капітанами відправляюся в невідомі далекі країни, або в печери і підземні озера, або на неіснуючі планети у пошуках пригод, або з водолазами у пошуках Атлантиди. Книжка - кращий товариш. Книги переносять своїх читачів в найрізноманітніші місця і епохи, недоступні літакам і потягам. Перед тобою проходять чужі долі, чужі радощі і чуже горе, ти горюєш і радієш разом з героями, занурюючись в чарівні казки або веселу повість.

Буває, відкривши книгу десь на середині, вже не можеш відірватися і дочитуєш все до кінця, боячись втратити хоч би рядок. Одна книга тисячі людей учить. Закриваються очі і злипаються вії, але ти пливеш по цьому морю рядків : ну ще трохи, ну ось тільки дізнатися б, куди насправді привела Дон Кихота ця дорога? Чи переміг Ахілл Гектора? Уявімо на хвилину, що немає на світі книг : немає Чебурашки, Хоттабича, Незнайка, Гаррі Поттера, Чипполіно, Буратіно. Без них життя відразу стає тьмяним і сірим, нудним і безрадісним.

Споконвіку книга ростить людину. Про це дуже цікаво написано у Карлоса Руиса Сафона в його фантастичному романі "Тінь вітру" . Батько, згідно традиції,  літнього ранку повів свого сина на ім'я Даніель вибрати свою першу книгу на Кладовищі Забутих Книг. Це місце є щось подібне до сховища або музею, де зберігаються старі і забуті книги. Вибрана книга уразила Даніеля до глибини душі і визначила його подальшу долю.

Ось чому я люблю книги - вони відкривають  мені шлях у невідоме, відкривають секрети і таємниці, вчать мріяти, діляться знаннями про устрій світу. Книга - як корабель, а її сторінки - як вітрила.