Ответ:

Объяснение:

Україна як і всі радянські республіки після закінчення громадянської війни мали статус незалежних держав. Однак власне кажучи це була лише імітація державності, оскільки на території радянських республік поширювалися закони Російської Соціалістичної Федеративної Республіки (РСФР) і саме з Москви здійснювалось керівництво країнами.

Механізм влади був простий – Російська комуністична партія (більшовиків) прибрала до рук всю повноту влади і визначала державну внутрішню і зовнішню політику. Республіканські партійні організації, як складові РКП (б), виконували волю більшовицького Центрального комітету.  

Існувало декілька проектів розв’язання питання про відносини між радянськими республіками:

представниками першого проекту (автономізація) були Й. Сталін та Д. Мануїльський. Сталін був противником державного суверенітету республік. Суть його проекту полягала у тому, що радянські республіки мали увійти до складу Російської Федерації на правах автономних, тобто ніяке право на державність не визнавалося.

представниками другого проекту (союз республік) були В. Ленін та Х. Раковський. Ленін не безпідставно побоювався, що сталінський план лише посилить відцентрові тенденції і призведе до протилежного результату, тому запропонував нове державне об'єднання створити як Союз Радянських Соціалістичних Республік, союз зовні рівноправний, навіть із правом вільного виходу з нього.

третій проект (конфедерація) висунуло керівництво КП Грузії. Вони прагнули установлення договірних відносин між самостійними та незалежними республіками.

З'їзди Рад республік схвалили проект Декларації про утворення СРСР і прийняття Конституції СРСР. 30 грудня 1922 р. відбувся І з’їзд Рад СРСР, що проголосив утворення Союзу, до якого увійшли Російська і Закавказька федерації, Українська СРР і Білоруська РСР.

Союзний договір 1922 р. мав бути міжнародним договором. Однак його ніхто і ніколи не затверджував і не підписував. Замість нього у конституції 1924 р. з'явився розділ «Договір про утворення Союзу Радянських Соціалістичних Республік», а конституція – це внутрішній, а не міжнародний юридичний документ.

Можна виділити такі основні етапи входження УСРР до складу СРСР:  

І етап: червень 1919 р. – грудень 1920 р. – створення військово-політичного союзу радянських соціалістичних республік Росії, України, Латвії, Литви і Білорусі; найважливіші наркомати проголошувались спільними (військових справ, народного господарства, залізничного управління, фінансів та праці), і фактично перебували під керівництвом Москви;  

ІІ етап: грудень 1920 р. – грудень 1922 р. – формування «договірної федерації»; УСРР та інші радянські республіки підписали договори з РСФРР про воєнний та господарський союз, до вже об’єднаних наркоматів додалися наркомати зовнішньої торгівлі, шляхів, пошт і телеграфу;

ІІІ етап: грудень 1922 р. – травень 1925 р. – утворення СРСР: 30 грудня 1922 р. – І Всесоюзний з’їзд Рад у Москві затвердив Декларацію та Договір про утворення Союзу Радянських соціалістичних республік (СРСР); січень 1924 р. – ІІ Всесоюзний з’їзд Рад затвердив першу Конституцію СРС; травень 1925 р. – IX Всеукраїнський з’їзд рад вніс зміни до Конституції УСРР, де було законодавчо закріплено вступ України до СРСР