Ответ:

Объяснение:

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. українські землі були розділені між двома імперіями — Російською та Австрійською. Згодом вона почала називатися Австро-Угорською. Австрійський уряд визнавав українців як окремий народ, не забороняв користуватися рідною мовою, дотримуватися власних звичаїв і традицій. Проте переважна частина українців якиі були селянами, потерпали від свавілля панів, чиновників, лихварів. У Російській імперії українців визнавали за «малоросів» — частину російського народу. Верхівку українського суспільства імперська влада намагалася підкупити привілеями та титулами, великими земельними маєтками. Натомість вони мали зректися свого народу, своїх традицій і змінити прізвища. Селяни і рядові козаки потрапили до кріпацтва. Вони були позбавлені особистої свободи та перетворені на власність панів, із якою останні могли робити будь-що. Політика двох імперій призвела до того, що більшість українців не вміли ані читати, ані писати й були пригноблені підневільною працею. Але люди всеодно не забували мову, звиччаї, не забували героїв минулого й оспівували їх у народних творах. У цей час в Україні з’явилися діячі, що обрали тривалий і складний шлях національного відродження. Вони збирали народні пісні, перекази, казки, робили спроби писати «простою» народною мовою, складали «Букварі» та «Граматики», створювали оповідання, п’єси, статті. Першим українським письменником, який у своїй творчості звернувся до живої народної української мови, був Іван Котляревський. У той самий час українці, що жили в межах Австрійської імперії, також взялися за справу збереження й відновлення рідної мови. Це були переважно священики української греко-католицької церкви. Найвидатнішими його представниками були Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький. За любов до рідного народу їх прозвали «Руською трійцею». Із року в рік ідея відродження все більше захоплювала українську молодь, яка почала гуртуватися до спільної боротьби. Так, у 1846 р. постало таємне братство, яке було названо на честь проповідників християнства й писемності серед слов’янських народів, братів Кирила й Мефодія.  роки революції українці вперше взяли участь у виборах до парламенту Австрійської імперії. Обрані українські депутати, які переважно були селянами, у парламенті вимагали прийняття справедливих законів про розподіл землі та покращення життя селянства. Утім революція зазнала поразки. Королі та імператори відновили владу над народами, але частину завойованого в боротьбі було збережено. Зокрема, українські селяни позбулися панщини й отримали у приватну власність ділянки землі.