Ответ:Творцями мікенської культури були грски-ахсйці, які вторглися на Балканський півострів на межі III-II тис. до н.е. з півночі, з Придунайської низовини. Характерні риси мікенської культури дають підстави вважати, що вона виникла на грецькому ґрунті й була успадкована від найдавніших культур цього району епохи енеоліту й ранньої бронзи. Гомер називав Мікени "златорясними", а мікенського царя Агамемнона — наймогутнішим серед усіх ахейських вождів, які брали участь у знаменитій Троянській війні. Мікенські царі були войовничими й жорстокими правителями, жадібними до чужих багатств. Уже в XVII ст. до н.е. в Мікснах сформувалася примітивна держава. Часом розквіту мікенської цивілізації можна вважати XV—XIII ст. до н.е. У цей час зона її поширення охоплювала весь Пелопоннес, Центральну Греці ю (Атику, Беотію, Фокиду), значну частину Північної Греції (Фессалію), а також багато островів Егейського моря. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Майже всі мікенські палаци були укріплені і являли собою справжні цитаделі, що нагадували своїм зовнішнім виглядом замки середньовічних феодалів. Усередині палаців стіни прикрашали фрески; обов'язковими елементами благоустрою були ванні кімнати, водопровід і каналізаційні системи. У невеликих кімнатах зберігався архів (у "Палаці Нестора" архів налічував понад 1000 глиняних табличок, написаних знаками лінійного складового письма). З табличок стало відомо, що на той час у Греції вже існувало рабство. Значна частина документів стосується обліку праці ремісників, серед яких — представники різних професій; ковалі, муляри, кравці, теслі, гончарі, зброярі, золотих справ майстри й навіть парфумери. Добре розвинутий державний бюрократичний апарат забезпечував як облік, так і розподіл продуктів праці. На чолі палацової держави стояв ванак, тобто пан, володар. До кола вищої знаті, що оточувала ванака, належали жреці головних храмів держави й вищі військові чини. Землероби й ремісники були політично безправними й не брали ніякої участі в управлінні державою. Хоч на той час ахейські держави, як правило, були розрізненими, але в окремі моменти вони могли об'єднуватися для проведення спільних військових акцій. Прикладом може бути знаменита Троянська війна У поході на Трою брали участь майже всі основні області ахейської Греції — від Фессалії на півночі до Криту й Родосу на півдні. Очолював усе військо мікенський цар Агамемнон. Протягом XIV—XIII ст. до н.е. численні ахейські поселення з'явилися на західному й південному узбережжі Малої Азії, на островах Родос і Кіпр і навіть на фінікійському узбережжі Середземного моря. Сам Крит ахейці колонізували ще раніше — у XV ст. до н.е.; він став головним плацдармом у їх просуванні на схід і на південь, звідси вони здійснювали напади навіть на Єгипет (XIII—XII ст. до н. е.).

Наприкінці ХНІ ст. до н.е. племінні народи всього північно-балканського регіону через якісь невідомі для нас причини почали мігрувати. Величезна маса варварських племен знялася з насиджених місць і рушила на південь, у багаті й розвинуті області Середньої Греції, Пелопоннесу, а також у Малу Азію. На своєму шляху прибульці захопили й зруйнували величезну кількість мікенських поселень. Таким чином, на межі ХШ-ХП ст. до н.е. мікенська цивілізація зазнала страшного удару, після якого вже не змогла відновитися.

У цей же період спостерігається масова еміграція зі східних територій бал папської Греції в Малу Азію і на прилеглі острови. У результаті цих переміщень на західному узбережжі Малої Азії, на островах Лесбос, Хіос, Самое, Родос та ін. виникла велика кількість нових поселень, серед яких найбільшими були еолітська Смірна, іонійські міста Колофон, Ефес, Мілет, дорійський Галікарнас.

Греція "гомерівського" періоду

Наступний за мікенською епохою період грецької історії прийнято називати "гомерівським" за іменем великого поета Гомера, дві поеми якого — "Іліада" та "Одіссея" є для нас чи не найбільшим джерелом інформації про цей час. Гомерівські свідчення істотно доповнює і розширює археологія. Розкопки показали, що так зване дорійське завоювання відкинуло Грецію на кілька століть назад, майже до того стану; в якому вона перебувала на початку II тис. до н.е., до зародження мікенської цивілізації. Замість рабовласницької держави знову утвердилася родова община, морська торгівля занепала, заростали травою вцілілі від руйнування царські палаци, канули в забуття мистецтва, ремесла, писемність. Забувалося й минуле; ланцюг подій розірвався, і окремі ланки перетворювалися на перекази — міфи, як говорили греки.

Типова гомерівська община (демос) існує досить відособлено, порівняно рідко вступаючи в зіткнення навіть з найближчими такими ж общинами. Торгівля й ремесла відіграють незначну роль. Кожна родина сама виготовляє майже все, що необхідно їй для життя. Фахівці-ремісники, що живуть своєю працею, у поемах зустрічаються вкрай рідко, рабство ще не набуло значного поширення. Увесь гомерівський

Объяснение: