Объяснение:

Одного разу, коли я залишився в будинку сам, вирішив спекти млинці. Я бачив, як печуть млинці бабуся і мама, і мені здалося, що ця справа неважка. У кулінарній книзі я прочитав рецепт, у холодильнику знайшов усі продукти. Я злегка підігрів молоко в каструлі, змішав із розбитими яйцями, насипав борошна, додав цукор, сіль і ретельно все розмішав. Мені здалося, що тісто занадто рідке, тоді я знову додав борошна. Нарешті настав відповідальний момент випікання млинців. Бабуся глибокою ложкою ллє на сковорідку тісто, потім погойдує її, розподіляючи масу рівномірно, але я для економії часу почав лити в сковорідку тісто просто з каструлі. "Може, млинець буде товстуватий, — подумав я, — але це не лихо, головне, щоб було смачно". Перевернути млинець і зняти його зі сковороди я не зміг. Вийшло, як у тому прислів'ї: кому сирого тіста. Ні перший, ні наступний млинець не спеклися в мене як годиться. Я обпік пальці і вже був не радий, що взявся за ці млинці. Кінець моїм мукам поклала бабуся. Ввійшовши до кухні, вона сплеснула руками й ойкнула. І було від чого: я весь у борошні, на тарілці, у сковороді шматки погано випеченого тіста, чад у кухні.