Якось я з друзьями вирішив(ла) пійти до кладовища щоб розповідати там страшні історії ,там був(ла) я,моя подруга Марина і друг Денис ,коли ми туди пришли Марини почала розповідати історію про страшних монстрів ,Денис нашорпав вуха,Але зробив вид що йому не страшно,ця історія лише троху збила мене з пантелику. Марина говорила що на кладовище кричати не можна,навіть якщо страшно,а то накликаєшь на біду,Але Марина ТАК страшно розповідала історії що мені стало кепсько на душі.Все ж таки пришла черга Дениса ,його історії були зовсім не страшні,як тут ми почули чиїсь кроки,Але поруч нікого не було...Кроки були прям за моєю спиною,я почув себе немовлям яке загубило свою матусю,і хочу додому.Я тут я згадав (ла) відривок історії Марини ї сказал(а) -Лізти чортові Зуби! ніхто мене не зрозумів і ми дали чосу.