Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі (за повістю Віктора Близнеця (Звукпавутинки)
Присвячую цю повість
трав’яним коникам, хрущам,
тихому дощеві, замуленій річечці –
найбільшим чудесам світу,
які ми відкриваємо в дитинстві
В.Близнець
Талановитийукраїнський письменник В. Близнець, безумовно, був дитячимписьменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ ірозуміти його, таким постає перед нами головний герой повісті «Звукпавутинки» Льонька. В повісті діють небагато персонажів, проте світ,змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним тазагадковим.
Детально пам’ятаючи все з дитинства ВікторБлизнець описав це в своїх творах. Згодом пригадуючи своєщасливе дитинство письменник напише: «Мені, так би мовити, пощастило: яналежу до того покоління, якому дістався шматочок безмежно радісногодовоєнного дитинства». Пам'ятав і безкраї сиві полинові рівнини, ібезмежне високе небо. Степ і небо назавжди увійшли в душу майбутньогомитця. А ще була замулена річечка й вигін, де випасали худобу, грали зхлопчаками у війну та гасали наввипередки на конях.
Всеукраїнськаслова прийшла до В. Близнеця після написання ним повісті «Звукпавутинки» (1970). Саме цей твір змусив критиків говорити про автора якпро одного з найяскравіших дитячих письменників України.
Головнийгерой повісті Льонька був дитиною незвичайною, його навколишній світнаселений дивними звуками, явищами, істотами: він бачить срібногочоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, віндружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа.Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїнусвітової гармонії, в якій існує Льонька.
Проте такесвітобачення має ще один персонаж твору – Льоньчин дорослий приятельАдаменко, або Адам. Він не втратив дитячої здатності бачити й розумітицей світ. Смерть Адама (він помирає від променевої хвороби) –як наслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» – дляЛьоньки не лише страшна трагедія, а й урок спокути, прозріння,самозречення.
В своїй повісті автор показує, що і середдорослих є ті, які чують «звук павутинки»: не втратив дитячоїздатностібачити й розуміти цей світ Адаменко, юний науковець, що прибув до бабиСірохми, як він сам каже, «помирать». Адам вбирає останні дні, часижиття в себе, як губка. Може, передчасне очікування смерті розбудило вдорослій людині дитяче сприйняття світу?
В. Близнецьрозуміє необхідність говорити з нашим поколінням про найважливіше –життя і смерть, правду і кривду, любов і ненависть...
Знеприхованим смутком В. Близнець пише, вкладаючи в уста Ніни сумніслова: «Так, ти забудеш мене... У мене друзів багато було, вониповиростали, купили собі мотоцикли, транзистори, квитки на футбол. Іколи я приходжу до них у гості, вони дивляться на мене сонними очима іне впізнають». Цими рядками автор закликає бути більш людяним, цінуватижиття, воно таке швидкоплинне.
Світ для героїв Близнеця –Льоньки, Адама та Ніни живий, неповторний та мінливий, бо самі вониживі. Вони мають живе серце, яке не охололо від зла або буденщини, а ігорить-палає вогнем, реагує на все щиро та безпосередньо. «Звукпавутинки» вчить нас, що дива та краса у світі є, тільки треба цінуватиїх, вміти помітити, відкрити для себе.
Автор також і нас,читачів, голосно закликає залишатися в душі назавжди дітьми, сприйматисвіт незвичайним і гарним, кольоровим. Цим повість В. Близнецяспоріднена з віршем Л. Костенко «Кольорові миші». Тож не даймо вмерти внашій душі звуку павутинки!
Безумовно, всі герої твору –добрі, мрійливі й дуже відповідальні. Давайте візьмемо для себе все тенайкраще, що мали вони у душах і серцях!
Answers & Comments
Безсмертя та добро вічність і краса - основа життя людини на землі (за повістю Віктора Близнеця (Звукпавутинки)
Присвячую цю повість
трав’яним коникам, хрущам,
тихому дощеві, замуленій річечці –
найбільшим чудесам світу,
які ми відкриваємо в дитинстві
В.Близнець
Талановитийукраїнський письменник В. Близнець, безумовно, був дитячимписьменником. Його герої вміють мріяти, бачити навколишній світ ірозуміти його, таким постає перед нами головний герой повісті «Звукпавутинки» Льонька. В повісті діють небагато персонажів, проте світ,змальований письменником, є широким та неосяжним, чарівним тазагадковим.
Детально пам’ятаючи все з дитинства ВікторБлизнець описав це в своїх творах. Згодом пригадуючи своєщасливе дитинство письменник напише: «Мені, так би мовити, пощастило: яналежу до того покоління, якому дістався шматочок безмежно радісногодовоєнного дитинства». Пам'ятав і безкраї сиві полинові рівнини, ібезмежне високе небо. Степ і небо назавжди увійшли в душу майбутньогомитця. А ще була замулена річечка й вигін, де випасали худобу, грали зхлопчаками у війну та гасали наввипередки на конях.
Всеукраїнськаслова прийшла до В. Близнеця після написання ним повісті «Звукпавутинки» (1970). Саме цей твір змусив критиків говорити про автора якпро одного з найяскравіших дитячих письменників України.
Головнийгерой повісті Льонька був дитиною незвичайною, його навколишній світнаселений дивними звуками, явищами, істотами: він бачить срібногочоловічка, який не боїться Сопухи, він чує звук павутинки, віндружить, як із живим, із собакою Рексом, що його давно вбив сусід Глипа.Розкриваючи язичницьке світобачення дитини, письменник проникає в таїнусвітової гармонії, в якій існує Льонька.
Проте такесвітобачення має ще один персонаж твору – Льоньчин дорослий приятельАдаменко, або Адам. Він не втратив дитячої здатності бачити й розумітицей світ. Смерть Адама (він помирає від променевої хвороби) –як наслідок (чи кара) за досліди й створення «атомного сонця» – дляЛьоньки не лише страшна трагедія, а й урок спокути, прозріння,самозречення.
В своїй повісті автор показує, що і середдорослих є ті, які чують «звук павутинки»: не втратив дитячоїздатностібачити й розуміти цей світ Адаменко, юний науковець, що прибув до бабиСірохми, як він сам каже, «помирать». Адам вбирає останні дні, часижиття в себе, як губка. Може, передчасне очікування смерті розбудило вдорослій людині дитяче сприйняття світу?
В. Близнецьрозуміє необхідність говорити з нашим поколінням про найважливіше –життя і смерть, правду і кривду, любов і ненависть...
Знеприхованим смутком В. Близнець пише, вкладаючи в уста Ніни сумніслова: «Так, ти забудеш мене... У мене друзів багато було, вониповиростали, купили собі мотоцикли, транзистори, квитки на футбол. Іколи я приходжу до них у гості, вони дивляться на мене сонними очима іне впізнають». Цими рядками автор закликає бути більш людяним, цінуватижиття, воно таке швидкоплинне.
Світ для героїв Близнеця –Льоньки, Адама та Ніни живий, неповторний та мінливий, бо самі вониживі. Вони мають живе серце, яке не охололо від зла або буденщини, а ігорить-палає вогнем, реагує на все щиро та безпосередньо. «Звукпавутинки» вчить нас, що дива та краса у світі є, тільки треба цінуватиїх, вміти помітити, відкрити для себе.
Автор також і нас,читачів, голосно закликає залишатися в душі назавжди дітьми, сприйматисвіт незвичайним і гарним, кольоровим. Цим повість В. Близнецяспоріднена з віршем Л. Костенко «Кольорові миші». Тож не даймо вмерти внашій душі звуку павутинки!
Безумовно, всі герої твору –добрі, мрійливі й дуже відповідальні. Давайте візьмемо для себе все тенайкраще, що мали вони у душах і серцях!