Ответ:

Прочитавши повість "Скарб", багато хто позаздрив би Павлусю, але як автор сказав: "Заздрять декотрі Павлусю, а стати ним не хотіли б". Я з цим згодна.

Павлусь зручно улаштувався у світі, завдяки своїй мамі. Він був щасливий. Йому подобалось нічого не робити і при цьому мати все. Думаю багато хто подумав як було б гарно бути на місці цього ледача та чи насправді вам воно сподобалось? Лежати день у день на м'якенькому ліжку, наминати мамині ласощі, дивитись у віконце та не перейматися нічим іншим як набити пузо. Та що ж далі? Як змінилося життя Павла? Ци воно було цікавим? Крім його пуза нічогісінько не змінилося! Кожного дня він ставав ще опецькуватішим і це єдине, що змінювалось у його житті. Хлопець учився, пізнавав світ, читав, дружив, грався? Ні. Його життя крутилося між столом та ліжком. Павлусь не знав світу. Він не прагнув навчатися і не знав, наскільки великий і цікавий світ, у якому той живе!

Мені шкода Павлуся, шкода, що його так виховали. Я не хотіла і не хочу бути схожою на цього персонажа. Я щаслива бути собою.