У творчості Т. Г. Шевченка багато уваги приділялось і долі жінки: їх безправність, беззахисність, трагізм долі - завжди хвилював поета. Можливо, тому, що рано пішла з життя його матір, можливо, тому, що доля коханої Оксани тяжко зранила душу поета, можливо, тому, що була тяжкою доля його сестер. 
      У поемі "Наймичка", яку поет написав 1845 року, розповідається про долю Ганни - матері, яка не в змозі виростити сама дитя, підкидає сина багатим бездітним людям, а сама йде до них наймичкою, щоб бути біля своєї дитини, хоч і не маючи можливості сказати, що вона його мати. 
      Коли в класі вчителька читала цю поему Т. Шевченка, було тихо, всіх схвилювала доля Ганни. 
      Слухаючи поему, я була вражена силою материнської любові. Як же вміла Ганна глибоко любити, яку мала велику силу волі! Адже вона ніколи не думала про себе - всю себе віддала синові. Ганна любила сина мовчки, і він відчував її любов, дивуючись із почуттів сторонньої, як він вважав, жінки. 
      Мені боліло серце, коли Ганна відмовилася бути за матір Маркові на весіллі, хоча й розумію, як би їй це було нестерпно. 
      Коли читали рядки поеми про останнє повернення Ганни з Києва, я була схвильована тим, якою доброю жінкою була Ганна, як вона любила не тільки Марка, а і його дружину, і його дітей. Мені здасться, що якби Ганна розповіла Маркові раніше, що вона - його матір, то все у них було б добре. Я впевнена, що Марко зрозумів би свою рідну матір, більше того - він захоплювався би нею, її вчинком. 
      Останні рядки поеми не можна слухати без сліз. Усе життя мріючи сказати Маркові, що вона його матір, в кінці поеми, лише перед самою смертю, Ганна відкриває таємницю синові: 
       
      "...Прости мене! Я каралась 
       Весь вік в чужій хаті... 
      Прости мене, мій синочку! 
      Я... я твоя мати". 
      Та й замовкла... 
      Зомлів Марко, 
      Й земля задрижала. 
      Прокинувся... до матері - 
      А мати вже спала! 
       
      Жертовність Ганни-матері, її безмежну материнську любов Т. Шевченко підніс до найвищих надбань людства. Поет низько схилявся перед образом Матері, яка оберігає своє дитя. 
      Під час читання поеми у мене наверталися на очі сльози - сльози від захоплення образом Ганни, її великим люблячим серцем. Маркові, я впевнена в цьому, дуже поталанило. Бо й сьогодні, на жаль, є діти, які ніколи не звідають такої сили материнської любові. Я сиділа мовчки й думала, чому Ганна - мати-покритка, кріпачка, знайшла вихід для себе, для своєї дитини, чому ж сьогодні є матері, які відмовляються від своїх дітей? Чого ж бракує цим матерям? І ви знаєте, я знаю чого - їм бракує вміння любити, бракує материнської любові.