Ответ:У своїй повісті «Кайдашева сім’я» І. Нечуй-Левицький створив реалістичні образи двох поколінь звичайної селянської родини, наділивши їх рисами, характерними для дрібних власників того часу. Маруся та Омелько Кайдаші — люди працьовиті, але їхнє здоров’я та характер зіпсувався за часи важкої роботи на панщині. Вони виховувалися у ті часи, коли діти повинні були не тільки змалку працювати, а й у всьому коритися батькам. Своїх синів Карпа та Лавріна вони виховували так само, але ті вже не хотіли коритися батьківській волі. У цьому й полягала головна проблема відносин батьків і дітей у Кайдашевій сім’ї.

Цілком природно, що діти прагнуть бути самостійними. Але у випадку з Кайдашами батькам не вистачило широти світогляду і вміння дати своїм синам можливість жити та працювати незалежно від них і при цьому з повагою ставитися до батьків. А Омелько і Маруся весь вік тільки наказували, що робити: спочатку своїм синам, а потім і невісткам. Можливо, це і призвело до нескінчених сварок та навіть бійок.

Дивно і те, що Карпо та Лаврін мали різні характери і смаки, хоча зросли в одній родині. Карпо і Мотря кохали один одного, але щастя для них полягало лише у накопиченні багатства. Головніше для них було мати якнайбільше худоби, багато землі і власну хату. Вони прагнули збагатіти будь-якою ціно. Хоча Карпо та Мотря були гарними батьками і любили своїх дітей, виховували вони їх у ненависті до бабусі та дідуся, до тітки Мелашки і дядька Лавріна, до сестер і братів. Карпо та Мотря з часом досягли певного достатку, але справжнього щастя вони так і не здобули.

Лаврін і Мелашка були зовсім іншими. Лаврін був жартівливим і веселим хлопцем, такою ж була і його дружина. Їх вабило усе хороше і прекрасне, вони були ніжними і поетичними натурами, захоплювалися красою природи. Вони щиро кохали один одного, і якби все склалося інакше, то їхні діти обов’язково виросли б у турботі та любові, вони обов’язково любили б своїх батьків. А ось у Карпа та Мотрі такого б ніколи не було, і їхні діти, скоріше усього, виросли схожими на своїх батьків — жадібними, зневажливими і грубими.

На жаль, ані батькам, ані синам не вистачило мудрості і терпіння для того, щоб збудувати у родині атмосферу любові та взаємоповаги. Тому і сталося так, як сталося, адже в родині, де батьки не поважають своїх дітей, діти теж не будуть поважати батьків. Так було у часи І. Нечуя-Левицького, так є в наші часи, так само буде і в далекому майбутньому.