Відповідь:

Приймати на віру будь-яке визначення стосовно того, що  «ми» є, чим є «людина», на мій погляд, не варто. Кожна цивілізація давала своє тлумачення людської сутності. Я ж можу як довести , так і спростувати винесені для роздумів рядки.

Головним аргументом проти є заперечення слова «безліч», оскільки як не може бути безлічі істот, клітин, відтінків тощо, так не може бути і безлічі відбитків самого себе у собі. Це схоже на роздоріжжя: можна піти будь-куди, навіть назад, але безліч шляхів ( із безліччю роздоріж) бути не може. Наука дає точні цифри, які в літрах виміряють кров і піт людини, в кілометрах - судини, нерви і т.і. Тобто, якщо викинути зайві слова, то фраза стає, на мій погляд, абсолютно правильною. Ми справді є відбитками досвіду різних людей із оточення, що скріплені нашим досвідом.

Аргументом за є те, що людина як соціальна ( і емоційна, й інтелектуальна) істота дійсно немовби «складається» з багатьох людей. Неначе «монстр Франкенштейна», ми зшиті із частин та роздумів тих, хто упродовж нашого життя ділиться з нами знаннями, навичками тощо – учнів, учителів, батьків, друзів. Але все це об’єднує та зводить «докупи» іскра життя – набуті особисто нами досвід, навички, розуміння різних проблем, можливості тощо. Щодо слова «стандарт» відносно людини, то його взагалі можна скоротити, оскільки стандартних «я» не існує і не може існувати взагалі – індивідуальності складаються з інших індивідуальностей, що взаємо поєднуються. А тому ми не взаємозамінні і в цьому сенсі безцінні, що накладає на нас серйозний обов'язок:

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба -

Гляди ж не проспи!

Так бачить задачу людини В.Симоненко у вірші "Ти знаєш, що ти - людина", який став програмним для покоління шістдесятників.

Отже, підбиваючи підсумки, формулюємо висновок:  людина наділена неповторним "комплектом" почуттів, можливостей, талантів. І цей факт зобов'язує нас з повагою ставитися до кожної особистості і докладати зусиль для самореалізації.

Пояснення: