Багато хто у різні часи висловлював свою думку про те, що ж можна вважати людською силою. Для когось це поняття, яке вимірюється у Ньютонах, а для інших, все ж таки, гармонія із самим собою.
Особисто я погоджуюся з висловлюванням Оноре де Бальзака, оскільки вважаю визнання своїх недоліків набагато важчим, ніж прикладання фізичної сили.
Більш того, якщо ми так вчиняємо, це робить нас слабшими, бо вдосконалення за рахунок приниження інших неможливе. Якщо звернутися до психології, ми дуже просто підтведимо нашу гіпотезу: справді сильна людина ніколи не буде думати про те, що їй потрібно стати сильнішою, тим паче за рахунок когось.
Приведу приклад із зарубіжної літератури. Візьмемо твір Пауло Коельйо «Алхімік», де головний герой, Сантьяго, майже все життя мандрував у пошуках свого скарбу, поки не зрозумів: його скарб- це він сам. Для щастя герою не було потрібно більш нічого.
Особисто мене неабияк обурює, що чесність вважають силою, а визнання недоліків- слабкістю, тому що це неподільні речі. Без чесності до себе, ми ніколи в житті не зможемо побачити, що робимо щось не так. Та навпаки: бути чесним перед собою неможливо без вміння визнавати свою слабкість. І взагалі, ділити якість риси на «погані» та «хороші»( адже слабкість-це погано, слабкі, як можна переконатися, звернувшись до еволюції, довго не живуть, і таке інше) не входить у компетенцію жодного з тих людей, які нав'язують свої погляди на життя.
Більш детально про «найулюбленіший» фактор- суспільство. Сьози- слабкість, емоції- слабкість, визнання недоліків-слабкість. А що ж тоді залишається? Бути роботом з вічним двигуном? Сподіваюся, усі ми розуміємо, що це неможливо. Особисто моїх нервових клітин на це не вистачить. І зустрічне питання: Чи відповідають усі ті люди тим ідеалам, що вони їх нав'язують іншим? Звичайно, ні.
Таким чином, Оноре де Бальзак має абсолютну рацію. Можна не підходити під ідеали суспільства, бути не такими фізично сильними, як інші, проте наш скарб- це не вони, наш скарб- це ми самі. Тільки робота над своїм внутрішнім світом допомагає стати сильніше та йти далі, адже наша найбільша слабкість- невміння визнавати свої слабкості.
Answers & Comments
Объяснение:
Багато хто у різні часи висловлював свою думку про те, що ж можна вважати людською силою. Для когось це поняття, яке вимірюється у Ньютонах, а для інших, все ж таки, гармонія із самим собою.
Особисто я погоджуюся з висловлюванням Оноре де Бальзака, оскільки вважаю визнання своїх недоліків набагато важчим, ніж прикладання фізичної сили.
Більш того, якщо ми так вчиняємо, це робить нас слабшими, бо вдосконалення за рахунок приниження інших неможливе. Якщо звернутися до психології, ми дуже просто підтведимо нашу гіпотезу: справді сильна людина ніколи не буде думати про те, що їй потрібно стати сильнішою, тим паче за рахунок когось.
Приведу приклад із зарубіжної літератури. Візьмемо твір Пауло Коельйо «Алхімік», де головний герой, Сантьяго, майже все життя мандрував у пошуках свого скарбу, поки не зрозумів: його скарб- це він сам. Для щастя герою не було потрібно більш нічого.
Особисто мене неабияк обурює, що чесність вважають силою, а визнання недоліків- слабкістю, тому що це неподільні речі. Без чесності до себе, ми ніколи в житті не зможемо побачити, що робимо щось не так. Та навпаки: бути чесним перед собою неможливо без вміння визнавати свою слабкість. І взагалі, ділити якість риси на «погані» та «хороші»( адже слабкість-це погано, слабкі, як можна переконатися, звернувшись до еволюції, довго не живуть, і таке інше) не входить у компетенцію жодного з тих людей, які нав'язують свої погляди на життя.
Більш детально про «найулюбленіший» фактор- суспільство. Сьози- слабкість, емоції- слабкість, визнання недоліків-слабкість. А що ж тоді залишається? Бути роботом з вічним двигуном? Сподіваюся, усі ми розуміємо, що це неможливо. Особисто моїх нервових клітин на це не вистачить. І зустрічне питання: Чи відповідають усі ті люди тим ідеалам, що вони їх нав'язують іншим? Звичайно, ні.
Таким чином, Оноре де Бальзак має абсолютну рацію. Можна не підходити під ідеали суспільства, бути не такими фізично сильними, як інші, проте наш скарб- це не вони, наш скарб- це ми самі. Тільки робота над своїм внутрішнім світом допомагає стати сильніше та йти далі, адже наша найбільша слабкість- невміння визнавати свої слабкості.