Ответ: Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!

— «Сон» /«Гори мої високії…»/; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця[1]

Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, заплаче серденько!

— «Тарасова ніч»; 6.XI 1838; С.-Петербург

[…] Зажурилась Україна — така її доля!

— «Тарасова ніч»; 6.XI 1838, С.-Петербург

Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла...

— «Гайдамаки»; 1839-1841, С.-Петербург

Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають.

— «І мертвим, і живим…»; 14.XII 1845, В’юнище

Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте.

— «Згадайте, братія моя…»; 1849-1850, Оренбург

Молися, сину, за Вкраїну його замучили колись...

— «Мені однаково, чи буду…»; 17.ІV-19.V 1847, С.-Петербург

О Господи! Дай мені хоч глянуть на народ отой убитий, на тую Украйну!

— «Заросли шляхи тернами…»; І-ІV 1849, Раїм

Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають, що не в Украйні буду жить, людей і Господа любить.

— «В неволі тяжко, хоча й волі…»; 19-30.V 1847, С.-Петербург

[…] Я всю мізерію оддав моїй Україні-небозі…

— «Буває, в неволі іноді згадаю…»; І-ІV 1850, Оренбург

Для чого я на світ родився, свою Україну любив?

— «Чернець»; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця

Свою Україну любіть. Любіть її… Во время люте. В останню, тяжкую минуту за неї Господа моліть.

— «Чи ми ще зійдемося знову?..»; 19-30.V 1847, С.-Петербург

Объяснение: