Відповідь:Війна жорстоке й негідне людині явище

Одним з найбільш неприємних і навіть ганебних явищ у житті людства є війна. Здавалося б, кожна людина повинна знати і розуміти, що конфлікти завжди потрібно вміти вирішувати мирно і без використання сили, особливо такої сили, яка може призвести до загибелі людини або групи людей. Однак чомусь іноді трапляється так, що це знання просто не працює. Тоді люди відмовляються слідувати доводам свого розуму і починають застосовувати силу. Саме в таких випадках і виходить війна. Людство повинно вчитися на своїх помилках, прагнути уникнути війни. Ось тільки так виходить далеко не завжди.( або цей вступ)

Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.(аба цей)

В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються допомогти полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей. На жаль, цьому не дано було виповнитися. Коли туга за батьківщиною стає нестерпною, а хвороба виснажує, Фрідріх кінчає життя самогубством. Через багато років у стіні будинку, який зводили полонені, знаходять рукавицю з фотокарткою, із якої дивляться дві дівчинки, доньки Фрідріха, і немов запитують: "Ви не знаєте, де наш тато?"

Мені здається, що письменниця хотіла викликати співчуття до нещасних полонених, показати, що будь-яка людина заслуговує на повагу, тим більше, якщо вона добра й чуйна. Оповідання показує, що не можна поділяти людей на "своїх" і "ворогів", бо насправді є люди добрі й злі; щирі, здатні на любов, та інші — які уміють лише вбивати, зневажати та руйнувати. Перші заслуговують на повагу, другі — на презирство.

Література дає нам безліч прикладів, наскільки мирний час краще військового. Зокрема, такими творами є твори Богдана Лепкого «Мишка», Ліни Костенко «Чайка на крижині і крила», Бориса Харчука «Планетник» та багато інших. У всіх цих численних творах ми можемо стати свідками того, як люди живуть в мирний час, адже у них немає практично жодної інформації про війну. І слід обов’язково зазначити, що пригоди людей у всіх цих творах є досить цікавими, захоплюючими і пізнавальними. В той же час ніякої необхідності війни або конфліктів, які могли б призвести до війни, в цих творах просто немає.