Відповідь:

Горді й суворі гори здіймають свої шпичасті вершини до неба, запнутого чорним оксамитом ночі. У тій космічній безодні мерехтливо дрижать іскорки-зорі. Одні зібралися докупи й склались у якісь химерні візерунки, інші сяйливими цвяшками забились у небесну твердь оддалік, кохаючись у самотині. Стоїть така лунка тиша, що, здається, чути, як зітхають гори, милуючись мерехтливим мереживом і пориваючись у недосяжну височінь. Зненацька, на їх подив і щастя, один цвяшок розхитався, випав з небесної бані й стрімко полинув униз, за ним другий, третій... Зоряним водоспадом пролилося небо на чорні шпилі, даруючи їм романтичну казку.

Пояснення:

вставні слова виділені