Китайське Середньовіччя, що охоплює VII-XIII століття,— золотий період розвитку поезії, яка стала суттєвою складовою духовного життя китайців. У цей час вірші писали всі — від імператора й чиновників до найбідніших селян. Поетичне бачення світу було характерним для світосприйняття китайців тієї доби. Вони уважно споглядали природу, навколишній світ, вчилися у того, що бачили, й співвідносили з побаченим свої думки й почуття. Китайська поезія доби Середньовіччя відзначається гуманістичним змістом і глибиною узагальнень. Вона й нині сповнена неповторного аромату трав та дерев, у ній вчувається подих вітру і політ птахів, вона нікого не може залишити байдужим, бо в ній знайшла відображення вся гамма людських переживань і почуттів, спостереження особистості за зовнішнім і внутрішнім світом, намагання знайти своє місце у космосі.
Започаткувало високорозвинену цивілізацію правління династії Тан, що тривало майже триста років (618—907). У процесі об єднання окремих ворогуючих поміж собою князівств була утворена могутня Танська держава, столицею якої став Чанань, місто з мільйонним населенням, де знаходилась й резиденція імператора. Перші правителі Танської держави дбали про розвиток країни, роздали чимало земель селянам, обмежили владу поміщиків, сприяли активізації торгівлі. Країна мала мирне і відносно спокійне життя.
Правителі опікувалися й розвитком науки і мистецтва. У великі міста приїздили талановиті письменники, художники, архітектори, їх усіляко підтримували можновладці, і тому Танська держава розквітла у нових архітектурних ансамблях і здобула світове визнання своїми декоративними виробами, живописними шедеврами, книжками. У VII столітті в Китаї був винайдений ксилографічний засіб книгодрукування, який уже в XI столітті був замінений на друк розбірним шрифтом. Завдяки цьому винаходу друкувалися не тільки державні укази та буддистські тексти, а й збірки віршів та новел.
У цей час існувала система іспитів на посади державних чиновників. Це давало можливість залучати до керівництва країною не тільки людей із вищих верств суспільства, а й здібних землевласників, які походили із середніх і нижчих класів,— найбільш численного прошарку населення, за рахунок праці якого збагачувалася держава. Щоб обійняти певну посаду, потрібно було виявити не тільки спеціальні знання, а й обізнаність у галузі філософії, поезії, мистецтва й каліграфії. Усе це було пов’язане з уявленнями древніх китайців про духовне призначення людини.
Характерною особливістю китайської поезії того часу є психологічний паралелізм — паралельне зображення природи і почуттів людини. Китайські поети знаходили в природі асоціації зі своїми душевними станами. Водночас природа давала поштовх їхньому натхненню, розвитку думки й ліричним переживанням.
У добу Середньовіччя в Китаї виникає пейзажна лірика. І це не випадково, адже все життя людини тісно пов’язане з природою. Природа не тільки годувала людину, а й була її духовним учителем, другом, співрозмовником. Природа і людина в китайській ліриці епохи Тан зливаються в одне ціле, вони складають одне єство у широкому та неосяжному світі. Поети спостерігають за найменшими змінами у природі, що відлунюються в їхніх рядках несподіваними образами, порівняннями, метафорами, які йдуть із глибини душі. Сучасний український літературознавець Ю. Султанов зазначає: «Це поезії весни й осені, і навдивовиж рідко — холодної весни і спекотного літа. І завжди у нерозривній єдності з людиною, яка знає ціну миттєвості людського життя. Поезія Китаю — це поезія думки, вона плекалася й шліфувалася митцем, який старанно вчився у своїх попередників. Китайська лірика — це лірика спілкування з друзями, але спілкування відкритого, тому що приховані думки поета — для всіх, він поряд із людьми і пише для людей».
За часів правління династії Тан і в політиці, і в літературі з’явилися вихідці із збіднілих сімей землевласників, які виросли на лоні природи й зберігали міцні зв’язки з селянством. Вони були носіями іншого духу, ніж стара аристократична верхівка. І це не могло не вплинути на літературу, зокрема на поезію.
Попередня епоха в ліриці відзначалася вишуканістю, аристократизмом форм, барвистістю стилю, які вже не відповідали демократичним настроям танського часу. Уже перші поети нової доби прагнули простоти форми і глибини поетичної думки. Вони висловлювали не тільки свої приховані почуття, а й світогляд людини, що усвідомила свою цінність і єдність із природою. Уважно придивляючись до природного життя, китайські поети прагнули до простоти висловлення думок і почуттів.
Утім, новаторський характер танської поезії не заперечував традиційних тем та мотивів. Ті ж самі гори й ріки, пори року та піднесені почуття хвилюють митців, але вони набули тепер нового осмислення й наблизилися до життя звичайної людини. Китайська поезія рухалася від елітарності й манірності до простоти й повсякденної конкретності. Простота й відкритість почуттів стали провідною ознакою лірики епохи Тан.
Answers & Comments
Ответ:
Китайське Середньовіччя, що охоплює VII-XIII століття,— золотий період розвитку поезії, яка стала суттєвою складовою духовного життя китайців. У цей час вірші писали всі — від імператора й чиновників до найбідніших селян. Поетичне бачення світу було характерним для світосприйняття китайців тієї доби. Вони уважно споглядали природу, навколишній світ, вчилися у того, що бачили, й співвідносили з побаченим свої думки й почуття. Китайська поезія доби Середньовіччя відзначається гуманістичним змістом і глибиною узагальнень. Вона й нині сповнена неповторного аромату трав та дерев, у ній вчувається подих вітру і політ птахів, вона нікого не може залишити байдужим, бо в ній знайшла відображення вся гамма людських переживань і почуттів, спостереження особистості за зовнішнім і внутрішнім світом, намагання знайти своє місце у космосі.
Започаткувало високорозвинену цивілізацію правління династії Тан, що тривало майже триста років (618—907). У процесі об єднання окремих ворогуючих поміж собою князівств була утворена могутня Танська держава, столицею якої став Чанань, місто з мільйонним населенням, де знаходилась й резиденція імператора. Перші правителі Танської держави дбали про розвиток країни, роздали чимало земель селянам, обмежили владу поміщиків, сприяли активізації торгівлі. Країна мала мирне і відносно спокійне життя.
Правителі опікувалися й розвитком науки і мистецтва. У великі міста приїздили талановиті письменники, художники, архітектори, їх усіляко підтримували можновладці, і тому Танська держава розквітла у нових архітектурних ансамблях і здобула світове визнання своїми декоративними виробами, живописними шедеврами, книжками. У VII столітті в Китаї був винайдений ксилографічний засіб книгодрукування, який уже в XI столітті був замінений на друк розбірним шрифтом. Завдяки цьому винаходу друкувалися не тільки державні укази та буддистські тексти, а й збірки віршів та новел.
У цей час існувала система іспитів на посади державних чиновників. Це давало можливість залучати до керівництва країною не тільки людей із вищих верств суспільства, а й здібних землевласників, які походили із середніх і нижчих класів,— найбільш численного прошарку населення, за рахунок праці якого збагачувалася держава. Щоб обійняти певну посаду, потрібно було виявити не тільки спеціальні знання, а й обізнаність у галузі філософії, поезії, мистецтва й каліграфії. Усе це було пов’язане з уявленнями древніх китайців про духовне призначення людини.
Характерною особливістю китайської поезії того часу є психологічний паралелізм — паралельне зображення природи і почуттів людини. Китайські поети знаходили в природі асоціації зі своїми душевними станами. Водночас природа давала поштовх їхньому натхненню, розвитку думки й ліричним переживанням.
У добу Середньовіччя в Китаї виникає пейзажна лірика. І це не випадково, адже все життя людини тісно пов’язане з природою. Природа не тільки годувала людину, а й була її духовним учителем, другом, співрозмовником. Природа і людина в китайській ліриці епохи Тан зливаються в одне ціле, вони складають одне єство у широкому та неосяжному світі. Поети спостерігають за найменшими змінами у природі, що відлунюються в їхніх рядках несподіваними образами, порівняннями, метафорами, які йдуть із глибини душі. Сучасний український літературознавець Ю. Султанов зазначає: «Це поезії весни й осені, і навдивовиж рідко — холодної весни і спекотного літа. І завжди у нерозривній єдності з людиною, яка знає ціну миттєвості людського життя. Поезія Китаю — це поезія думки, вона плекалася й шліфувалася митцем, який старанно вчився у своїх попередників. Китайська лірика — це лірика спілкування з друзями, але спілкування відкритого, тому що приховані думки поета — для всіх, він поряд із людьми і пише для людей».
За часів правління династії Тан і в політиці, і в літературі з’явилися вихідці із збіднілих сімей землевласників, які виросли на лоні природи й зберігали міцні зв’язки з селянством. Вони були носіями іншого духу, ніж стара аристократична верхівка. І це не могло не вплинути на літературу, зокрема на поезію.
Попередня епоха в ліриці відзначалася вишуканістю, аристократизмом форм, барвистістю стилю, які вже не відповідали демократичним настроям танського часу. Уже перші поети нової доби прагнули простоти форми і глибини поетичної думки. Вони висловлювали не тільки свої приховані почуття, а й світогляд людини, що усвідомила свою цінність і єдність із природою. Уважно придивляючись до природного життя, китайські поети прагнули до простоти висловлення думок і почуттів.
Утім, новаторський характер танської поезії не заперечував традиційних тем та мотивів. Ті ж самі гори й ріки, пори року та піднесені почуття хвилюють митців, але вони набули тепер нового осмислення й наблизилися до життя звичайної людини. Китайська поезія рухалася від елітарності й манірності до простоти й повсякденної конкретності. Простота й відкритість почуттів стали провідною ознакою лірики епохи Тан.