Смокчи квіти земляного сяйва, яке п'є щасливу воду, яка запинається від свого шлюбу з вогнем, який співає про щосливий вихід з української мови у гарних чортових чоботях. Осінь все любить сімдесят градусів сонця. Хмари падають і розбивають хатини, збудовані туманом. І дерева також падають на домівлі від щастя. А люди тим часом сплять на дворі під сорокаградусним морозом і потіють. Тварини бігають по небу і шукають сонце, яке тим часом втікло від нас до атома. Калькулятор впадає в сплячку, щоб потанцювати з зошитом. А школярі все ходять в школу, бо їм хочеться там політати в підвалі. На дворі шум. Розквітають дивні дороги, гарним мясним цвітом. Ведмідь пішов на танцпол і станцював диско. А тим часом сонце лопнуло, бо вода нагріла його. Хмари все падають далі і все трощать хатини. Люди тепер стали тюленями, а сонце співає, про те як воно весело лопнуло як кулька.. Атом їсть землю. А океан, не мов вода в пакетикові. Земля вділа теплі носки на руки і голову і теж лопнула. Ось і казочці кінець, а хто слухав той холодець

Объяснение:

Склади сама, бо в мене щось не виходить гарно написати по людськи