Jessy08Казка про конвалії.Коли ще звірі говорили,Коли пісні співали квіти,Коли каміння в ліс ходило,І коли місяць правив світом,Історія такая сталасьЗ гуртком сніжиночок відважних.Чомусь вона мені згадалась,Тож прошу: слухайте уважно.Легкий осінній вітерецьІз хмаркою пухкою грався,То гнав її він навпростець,То мишкою у ній ховався.А в хмарці подружки сиділи -Веселі краплі дощові,Про літо жваво говорили,Про те, як у м’якій травіКриштальною росою стануть…Або з струмком мандрівникамиУвесь свій пишний край оглянутьІ познайомляться з світами.Та не так сталось, як гадалось,Бо вітер хмарку розділив.Один шматок поніс до лісуІ у струмку дощем втопив.А другий морозець щипучийВ сніжиночки перетворив,Біленькі, ніжні та блискучі.Найкрасивіші-диво з див!Але все ж подружки-краплинкиСказали твердо одна одній,Що і струмочок і сніжинкиЗустрітися весною згодні.Струмочок з першим променем розтанув,І понеслись краплиночки до лісу,туди, де крижані сніжинки тануть,На сонячну галявину, узлісся.Сніжинки ж протриматись обіцялиДо того, як зустрінуться з струмочком,Не танути…Та, бідненькі не знали,Що не закриті від проміння у гайочку.А ось струмок у затінку сховався,Куди промінчик сонця не дістав,І так за зиму довго розіспався,Що навесні він вчасно не розтав.А сонце на сніжинки припікало,На ліс кидало вогняну косинку,І вогняними шпичками стріляло.Але все ж не здавалися сніжинки!Вони чіплялись за траву зелену,Її , мов намистинки обсідали,І на траві, як дзвоники біленькіВони товаришок з струмка чекали.Пройшли роки. Так і залишились сніжинкиНа пелюстках трави тої висіти,Ну а тепер конвалії – сльозинки -Найкрасивіші пралісові квіти.
Answers & Comments