Економіко-географічне положення та склад Європи. Європа (грец. Europe, так звали території на захід від Егейського моря) - частина світу, яка займає західну територію материка Євразія, у басейнах Атлантичного та Північного Льодовитого океанів та острови й архіпелаги, найбільшими з яких є: Нова Земля, Земля Франца-Йосифа, Шпіцберген, Ісландія, Британські острови, Зеландія, Балеарські острови, Корсика, Сардинія, Сицилія. Площа Європи - близько 10 млн км2, площа островів - 730 тис. км2. Економіко-географічне положення Європи визначається такими основними особливостями:

> безпосередньою близькістю (географічною, історичною, суспільно-політичною) до більшості інших частин світу (Азії, Африки, Америки);

> зручним і здебільшого добросусідським положенням європейських країн одна щодо одної;

> вигідним транспортно-географічним положенням (ТГП);

> зручним приморським положенням (на заході Європи немає місця, що віддалене від моря на понад 480 км, на сході - на 600 км). До внутрішньоконтинентальних країн належать усього 9 із 44 держав;

> європейські країни розміщені відносно близько до найважливіших джерел дешевої сировини, робочої сили та ринків збуту товарів і послуг.

На поч. XXI ст. у Європі налічують 44 незалежні держави, що належать до 4 субрегіонів (мал. 7). Західна Європа налічує 9 держав і межує з усіма іншими регіонами Європи. До складу Північної Європи, окрім традиційних Скандинавських країн, нині відносять ще 5 країн (Велику Британію, Ірландію, Естонію, Латвію і Литву). Південна Європа налічує 15 суверенних держав і одну залежну територію - Гібралтар (належить Великій Британії). До регіону Східної Європи нині належить 10 держав, зокрема й уся Росія, величезна територія якої лежить у двох частинах світу - Європі та Азії.

• Політична карта Європи. Сучасна політична карта Європи формувалася протягом тривалого часу. Ще у XVIII ст. виникли і досягли економічного розквіту потужні централізовані держави (Англія, Франція, Іспанія, пізніше Італія, Німеччина, Росія). Завдяки політичним, соціально-економічним, історико-географічним і науково-технічним особливостям європейським державам належав пріоритет у Великих географічних відкриттях і в освоєнні природних ресурсів Африки, Азії, Америки, Австралії та Океанії. У подальшому після двох світових війн політична карта Європи значно змінилася, колишні метрополії позбулися всіх колоніальних володінь. Наприкінці XX ст. розпочався новий етап трансформації політичної карти Європи. Це було пов’язано з розпадом СРСР у 1991 р. і утворенням 15 незалежних держав, об’єднанням двох німецьких держав (НДР і ФРН в єдину Федеративну Республіку Німеччина), «оксамитовими революціями» в країнах Східної Європи (поділом Чехословаччини на Чехію і Словаччину), громадянською війною в Югославії й подальшим розпадом її на 6 самостійних країн тощо. Після краху соціалістичних режимів більшість країн колишнього «соціалістичного табору» переорієнтувалися на західні структури. Нині понад половина держав Європи є членами ЄС і НАТО, решта прагнуть потрапити туди щонайскоріше.