Ответ:

У християнстві птах є символом чистоти та розсудливості. Його вважають божественним обранцем та асоціюють із благочестям та воскресінням.

Святий обов’язок птаха – знищувати різних шкідників, таких як гадюки чи жаби. Про це описується в одній із давніх легенд: колись давно Бог побачив, що змії, жаби, черв’яки та всілякі інші плазуни завдають багато шкоди на Землі та й вирішив їх позбутися. Зібрав він тих плазунів у великий мішок і доручив одному чоловікові викинути його у море. Але, застеріг, щоб він мішок не розв’язував та не заглядав туди. Чоловік ослухався, і не маючи сил боротися із жагою дізнатись що ж там таке у мішку, розв’язав його. Вмить плазуни розповзлися в різні боки, він і моргнути не встиг. Бог розгнівався на нього за непослух і перетворив на лелеку. Останньому стало соромно за свій вчинок, від того й похилилася його голова, а дзьоб та ноги почервоніли від сорому. Так відтоді й ходить лелека по болотах та степах вишукуючи гадюк та жаб в надії зібрати віх випущених ним плазунів.

Народ завжди ставився з великою пошаною до цих пташок. Весною нерідко їх зустрічали всім селом, ледь-ледь почувши довгоочікуване курликання. Побачивши птахів у небі, до них зверталися із проханнями про здоров’я, родючість та добробут. Досить поширеним ритуалом для зустрічі пернатих було випікання спеціального печива, що звалось «буслові лапки». Його роздавали дітям, закликаючи цим лелек, щоб ті скоріше повертались додому.

Коли ж пташки відлітали у вирій вслід їм кричали «Колесом дорога!» аби ті що скоріш повернулись на рідну землю. Також вважали що цією фразою можна затримати відліт птахів, а разом з тим і заморозки. Жалібне курликання птахів символізувало неймовірну тугу за рідним краєм. Їхній спів не залишав байдужим нікого, настільки сумною була та пісня. Більшість часу лелеки проводять в дорозі. Відлітаючи до теплих країв у серпні-вересні, вони лиш у грудні долітають до Африки, де зимують. Вже за місяць вони знов готуються вирушити у політ, але вже додому. До речі, на батьківщину вони повертаються вдвічі швидше аніж летять на чужину.

З метою їх осінніх та весняних перельотів пов’язаний теж певний символізм. За давнім повір’ям восени птахи відлітали забравши із собою душі покійних та супроводжували їх в потойбічний світ. Весною ж, повертаючись додому, вони супроводжували душі немовлят, яким незабаром судилось народитися. Напевне, всі ми у дитинстві чули від батьків, що дітей лелека приносить.

Своїм прильотом та кличем вони повідомляли про зміну природного циклу, прийдешню радість, безжурну весну та щасливе літо. Саме тому навесні журавлів кличуть веселиками. В народі їх називають по-різному: журавель, бузько, бушель, буслик, чорногуз, гайстер, веселик, дликотень, тощо. Жоден птах в Україні, крім цього, не має такої кількості місцевих назв.

Інколи їм давали й більш незвичні імена, як для птахів. Взагалі, звірів та птахів ніколи не називали людськими іменами. Однак, лелеки стали виключенням, до них звертались, як до людей: «Антоне, коли тепло буде?» або «Іване, принеси тепло!».