Ответ:

У вільну хвилину я люблю читати. Цього літа (з об’єктивних причин) вдалося прочитати небагато книг, але найбільше запав мені в душу твір американського письменника Джека Лондона «Біле Ікло». У ньому розповідається про сувору і прекрасну історію клондайського вовка. Вражають дух боротьби, криваві бійки, північна природа, жорстока у своїй справедливості. Водночас діють закони добра і ласки, жорстокості та ненависті. Викликають посмішку кумедні пригоди незграбних, зворушливих вовченят. Пригадую сторінки про вовчу і людську дружбу та відданість.

У книзі багато епізодів, від яких мене аж “трусило”, але найбільше я хвилювалася тоді, коли Біле Ікло ринув у бій із товстошкірим бульдогом Черрокі. Собака вчепився у вовка і не хотів відступати. Любов до життя оволоділа ним. Білому Іклу пощастило, бо в той момент несподівано з’явилися Красунчик Сміт і Уілдон Скотт, які відірвали Черрокі від ледве живого вовка.

Сумно було читати ті сторінки, в яких ішлося про те,як Біле Ікло почав забувати себе. Дикий звір північної “глуші” вражає нас своєю незламністю, сміливістю, відданістю, яку проявляє протягом усього твору.

Книга Джека Лондона навчила мене ніколи не падати духом, боротися за волю, за своє життя і прислухатися до свого серця. Вона змусила мене задуматися над вічними питаннями, що таке добро і зло.