Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка,дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Щобуде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта,чесна робота, щасливе життя.
А як щодо асоціацій на поняття "війна" та "злидні"? Жорстоке, холодне,стрімке, бурхливе. Питання про завтрашній день, взагалі про життя,невпевненість у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання...
Війна і мир. Світло та темрява. Після довгого часу, проведеного усвітлі, у несподіваній темряві ми не побачимо нічого, крім густогомороку. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Страшнихподій, які відбулись і які ще стануться. Мільйони життів скалічено,зруйновано так, що не відбудувати і не повернути.
У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака.Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт,страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє увир подій — смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, алезатишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не бувсамотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди — усі опікувались ним. І віндопомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив,але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза змолоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав,коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все жміцне щастя, — та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.
Це не було стрімко. Здавалось, сам час зупинився і тиша дзвенить у вухах.
Климко, який завжди жив тільки на станції, спершу бачить зміни тільки утому, що оточує його. Дзвінка, незносима тиша, похмурі, стурбованіобличчя. Вагони потягів навантажені важкою бойовою технікою. Незвично істрашно. І ще настрій природи. Здається, він змінився. Матінка, вонатихо плаче осінніми дощами, схлипує холодним пронизливим вітром.
Темні, сліпі події чергуються із спалахами випадків — аварій, боїв,знищень. Як чорний кадр серед сіро-жовтої засвіченої фотоплівки — аваріяпаровозу, на якому їхав дядько.
Смерть єдиної рідної людини, знищення окупантами житла — одного цьоговже вистачить для того, щоб людина, позбавлена підтримки, любові, місця,зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всі ці випробування?
Answers & Comments
Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка,дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Щобуде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта,чесна робота, щасливе життя.
А як щодо асоціацій на поняття "війна" та "злидні"? Жорстоке, холодне,стрімке, бурхливе. Питання про завтрашній день, взагалі про життя,невпевненість у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання...
Війна і мир. Світло та темрява. Після довгого часу, проведеного усвітлі, у несподіваній темряві ми не побачимо нічого, крім густогомороку. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Страшнихподій, які відбулись і які ще стануться. Мільйони життів скалічено,зруйновано так, що не відбудувати і не повернути.
У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака.Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт,страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє увир подій — смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, алезатишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не бувсамотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди — усі опікувались ним. І віндопомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив,але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза змолоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав,коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все жміцне щастя, — та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.
Це не було стрімко. Здавалось, сам час зупинився і тиша дзвенить у вухах.
Климко, який завжди жив тільки на станції, спершу бачить зміни тільки утому, що оточує його. Дзвінка, незносима тиша, похмурі, стурбованіобличчя. Вагони потягів навантажені важкою бойовою технікою. Незвично істрашно. І ще настрій природи. Здається, він змінився. Матінка, вонатихо плаче осінніми дощами, схлипує холодним пронизливим вітром.
Темні, сліпі події чергуються із спалахами випадків — аварій, боїв,знищень. Як чорний кадр серед сіро-жовтої засвіченої фотоплівки — аваріяпаровозу, на якому їхав дядько.
Смерть єдиної рідної людини, знищення окупантами житла — одного цьоговже вистачить для того, щоб людина, позбавлена підтримки, любові, місця,зламалась. А дитина? Чи може вона витримати всі ці випробування?