На прикладі персоніфікованого образу кленового листка письменник задумується над одним з одвічних питань людства: народження і вмирання, життя і смерті. Образ кленового листка передає інстинктивне прагнення життя: він не хоче прощатися зі світом, тому намагається піднятися, кружляє. Опис викликає асоціацію людського вмирання. Багато людей також бояться смерті, прагнуть жити, не хочуть відійти з цього світу. Паралель між природою і людиною викликає оптимістичну уяву. Життя зовсім не вмирає, бо на місце померлих народжуються нові люди. Це одвічний круг життя. Цей фрагмент указує на те, що в житті є місце як для радісних, так і для сумних хвилин, тобто ніщо не триває вічно. Після зими приходить весна, після сумних моментів радісні. Людина в момент смерті не зникає зовсім із цього світу, вона живе в пам'яті наступних поколінь, які згадують покійника, користуються його життєвим доробком. Отже, автор виступає водночас як філософ, котрий задумується над таємницею буття, пробує пояснити сенс існування і видобути зі світу радість.
Детально Остап Вишня описує тваринний світ. В усмішці «Дика коза» опис тварини нагадує похвальний гімн, викликаний захопленням її красою: «Благородна тварина - дика коза. Благородна і своєю постаттю, коли, струнка й ніжна, стоїть вона серед кущів ліщини або на зеленій квітучо-пахучій галявині лісу нашого чарівного чи коли, спустившись до Сули, до Росі, до Горині, граціозно нахилившись, студену воду п'є. Благородна і в стрімкому вихорі-льоті, коли, налякана, не біжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи поміж дубо-клено-ясенових стовбурів...»
Цей опис сакралізує дику тваринку. Це передане за допомогою слова «благородна», що походить з групи слів, які окреслюють етос. Тут автор виражає переконання про єдність естетичного з етичним. Письменник захоплюється цією твариною, ставиться до неї з великою пошаною. Це свідчить про його любов до природи, про заклик до пошанування життя.
Як контраст і антиномія до цього опису являється у творі образ браконьєра, якого автор осуджує. Він протиставляє поняття «благородність» - «підлість»: «А ще благородніша вона тим, що через неї і завдяки їй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника - людини, якій є назва браконьєр. Браконьєр - це, власне кажучи, людина тільки зверху: в неї, коли починати знизу, - дві ноги, черево, груди, дві руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на голові.
Answers & Comments
На прикладі персоніфікованого образу кленового листка письменник задумується над одним з одвічних питань людства: народження і вмирання, життя і смерті. Образ кленового листка передає інстинктивне прагнення життя: він не хоче прощатися зі світом, тому намагається піднятися, кружляє. Опис викликає асоціацію людського вмирання. Багато людей також бояться смерті, прагнуть жити, не хочуть відійти з цього світу. Паралель між природою і людиною викликає оптимістичну уяву. Життя зовсім не вмирає, бо на місце померлих народжуються нові люди. Це одвічний круг життя. Цей фрагмент указує на те, що в житті є місце як для радісних, так і для сумних хвилин, тобто ніщо не триває вічно. Після зими приходить весна, після сумних моментів радісні. Людина в момент смерті не зникає зовсім із цього світу, вона живе в пам'яті наступних поколінь, які згадують покійника, користуються його життєвим доробком. Отже, автор виступає водночас як філософ, котрий задумується над таємницею буття, пробує пояснити сенс існування і видобути зі світу радість.
Детально Остап Вишня описує тваринний світ. В усмішці «Дика коза» опис тварини нагадує похвальний гімн, викликаний захопленням її красою: «Благородна тварина - дика коза. Благородна і своєю постаттю, коли, струнка й ніжна, стоїть вона серед кущів ліщини або на зеленій квітучо-пахучій галявині лісу нашого чарівного чи коли, спустившись до Сули, до Росі, до Горині, граціозно нахилившись, студену воду п'є. Благородна і в стрімкому вихорі-льоті, коли, налякана, не біжить, а стелеться над чагарником, над кущами, чи поміж дубо-клено-ясенових стовбурів...»
Цей опис сакралізує дику тваринку. Це передане за допомогою слова «благородна», що походить з групи слів, які окреслюють етос. Тут автор виражає переконання про єдність естетичного з етичним. Письменник захоплюється цією твариною, ставиться до неї з великою пошаною. Це свідчить про його любов до природи, про заклик до пошанування життя.
Як контраст і антиномія до цього опису являється у творі образ браконьєра, якого автор осуджує. Він протиставляє поняття «благородність» - «підлість»: «А ще благородніша вона тим, що через неї і завдяки їй можна виявити дуже несимпатичну породу роду людського, ту породу, що ганьбить почесне звання охотника - людини, якій є назва браконьєр. Браконьєр - це, власне кажучи, людина тільки зверху: в неї, коли починати знизу, - дві ноги, черево, груди, дві руки, писок, баньки, голова й кашкет або капелюха на голові.