ssddvvpo
Поетами славна наша Україна – всі вони її діти, від Шевченка до Стуса, серед них і мужній Каменяр, і Леся Українка, і Тичина, і Рильський, і Бажай, і Малишко, і наші сучасники. Всі вони – наша гордість, всі вони оспівували рідний край, нашу Україну.
Особливо виразно ми бачимо це у творчості “кароокого солов’я” Володимира Сосюри. “Особливо”, бо тематика його поезій не така різноманітна, як, скажімо, у Рильського або Тичини. Він – поет Вітчизни і кохання, що злилися у його душі в одне ціле. Для юнака з Донбасу, воїна і поета В. Сосюри, Україна – це солов’ї і журавлі, золоті жоржини і “васильки у полі”, це конвалії і пролісок, багряні маки серед жита і “розривів грізні маки”, вишні у цвіту і навіть “дими вишневі”… Ми знаходимо у поета опис всіх пір року і часів доби: “червону зиму”, “осінь златокосу на баскім коні”“ночі солов’їні” та “вітер молодий світання”. Стиль Сосюри – акварельна виразність, його улюблені тропи: епітети і порівняння, він сприймає і передає світ через нюанси кольорів. Не зів’януть квітки, не погаснуть огні, шле привіт нам весна солов’їна,
І як сад навесні, і як зорі ясні, Розцвітає моя Україна. (“Мрійний вечір”) Наче символи високого людського духу, змальовані Лавра і златоглава Софія. Взагалі архітектурні пам’ятники і просто пам’ятники часто згадуються у віршах Сосюри. Україна для Сосюри – це її славетна історія, він згадує і “воїнів суворих Святослава, і Богдана Хмельницького, і лицарів, що “Карла і Наполеона прогнали з рідної землі”. Не забута і мова – “душа голосна України”. Лірик і патріот, Сосюра закоханий у “мову матері своєї”, він чудово розуміє, що “без мови рідної… й народу нашого нема”, що людина, яка забула рідне слово, перетворюється на перекотиполе, на листок “що вітер з дерева зрива” і несе у безвість.
Answers & Comments
Особливо виразно ми бачимо це у творчості “кароокого солов’я” Володимира Сосюри. “Особливо”, бо тематика його поезій не така різноманітна, як, скажімо, у Рильського або Тичини. Він – поет Вітчизни і кохання, що злилися у його душі в одне ціле. Для юнака з Донбасу, воїна і поета В. Сосюри, Україна – це солов’ї і журавлі, золоті жоржини і “васильки у полі”, це конвалії і пролісок, багряні маки серед жита і “розривів грізні маки”, вишні у цвіту і навіть “дими вишневі”… Ми знаходимо у поета опис всіх пір року і часів доби: “червону зиму”, “осінь златокосу на баскім коні”“ночі солов’їні” та “вітер молодий світання”.
Стиль Сосюри – акварельна виразність, його улюблені тропи: епітети і порівняння, він сприймає і передає світ через нюанси кольорів. Не зів’януть квітки, не погаснуть огні, шле привіт нам весна солов’їна,
І як сад навесні, і як зорі ясні, Розцвітає моя Україна. (“Мрійний вечір”) Наче символи високого людського духу, змальовані Лавра і златоглава Софія. Взагалі архітектурні пам’ятники і просто пам’ятники часто згадуються у віршах Сосюри. Україна для Сосюри – це її славетна історія, він згадує і “воїнів суворих Святослава, і Богдана Хмельницького, і лицарів, що “Карла і Наполеона прогнали з рідної землі”. Не забута і мова – “душа голосна України”. Лірик і патріот, Сосюра закоханий у “мову матері своєї”, він чудово розуміє, що “без мови рідної… й народу нашого нема”, що людина, яка забула рідне слово, перетворюється на перекотиполе, на листок “що вітер з дерева зрива” і несе у безвість.