Вели́ке князі́вство Лито́вське (лат. Magnus Ducatus Lithuaniae) — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України (Русі), крайньої західної частини Росії, Придністров'я, Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі балто-словянської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. Велике князівство Литовське значно розширене територіально у XIV-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно якої обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя. 1387 у ВКЛ було прийняте християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, ВКЛ об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 князівство керувалося спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці XV століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій[джерело?]. В елітарній культурі певний час панували руська мова (староукраїнська) та православ'я, які у XV-XVI столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією.
Answers & Comments
Ответ:
Рнггеүррнгнг ртагипгора
Ответ:
за темою: Велике князівство Литовське
Вели́ке князі́вство Лито́вське (лат. Magnus Ducatus Lithuaniae) — монархічна держава у Східній Європі середньовіччя і нового часу. Існувала в 1236–1795. У час найбільшого розширення території знаходилось на теренах сучасної Литви, Білорусі, більшої частини України (Русі), крайньої західної частини Росії, Придністров'я, Молдови, невеликої частини східної Польщі та невеликої частини східної Латвії.
Одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя. Уперше назва «Литва» зафіксована у німецьких хроніках 1009 року. Велике князівство Литовське створене на землях балтських племен в 13-му столітті на основі балто-словянської за своїм етнічним походженням язичницької держави Міндовга. Велике князівство Литовське значно розширене територіально у XIV-му столітті за правління Гедиміна та його нащадків.
1385 року великий князь литовський Ягайло уклав Кревську унію з Польським королівством, згідно якої обидві монархії об'єднувались під владою єдиного правителя. 1387 у ВКЛ було прийняте християнство у латинському обряді. 1569, за результатами Люблінської унії, ВКЛ об'єдналося із Короною Польською у федеративну державу Річ Посполита. До 1569 князівство керувалося спадковими монархами, що носили титул Великих князів Литовських, Руських і Жемайтських; після 1569 — виборними монархами, що мали подвійний титул Королів Польських і Великих князів Литовських. Столиця розташовувалася спочатку в Новогрудку (Новгороді)[13] на колишніх ятвязьких землях, колонізованих Руссю у XII столітті, а згодом у Вільні (з 1323). На місцях управлялася князями і шляхтою різних національностей. Мала високий рівень децентралізації врядування.
Наприкінці XV століття, в добу своєї могутності, охоплювала територію близько 850 000 км², на якій мешкало до 4,5 млн осіб різних національностей та конфесій[джерело?]. В елітарній культурі певний час панували руська мова (староукраїнська) та православ'я, які у XV-XVI столітті витіснили польська мова та католицизм.
Вела перманентні війни із сусідами: Московією на сході, Тевтонським орденом на заході, Польщею та Галицько-Волинським князівством — Руським королівством на південному заході.
Через занепад Речі Посполитої у XVIII столітті, спричиненого шляхетською анархією, опинилася під впливом Російської імперії. 1772 року, внаслідок першого поділу Речі Посполитої, втратила Східну Білорусь. У 1792 і 1795, після другого й третього поділів, остаточно анексована Російською імперією.