Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів – угрофіннів і південних степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма – льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї, у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили у близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись у союзи племен.
Основи слов'янського пантеону (сукупності богів) склалися у праслов'ян доби бронзи. Вищий, наднебесний світ, очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог пов'язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий "бог-батько" Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і на зло.
На середньому рівні між небом і землею діяли вже їхні сини, які конкретизували і здійснювали окремі функції богів-батьків. Це був Дажбог, син ясного неба Сварога, та Перун, бог громовиці, син бога темного й захмарного неба Стрибога. Дажбог (перекладається як "бог спеки") був богом сонячного світла, тепла, родючості взагалі. Він відповідав за хліборобство та суспільний порядок. Сивобородий поборник демонів Перун-громовик їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі є блискавиця, грім – то звук його колісниці, а колесо – то сонячний диск. Перун у праслов'ян був богом воїнів. На цьому рівні діяв також Вогонь-Сварожич – найімовірніше, захисник ремісників. Тут також були боги-жінки Лада та її донька Леля. Перша була богинею шлюбу, достатку, часу визрівання врожаю, друга – захисницею неодружених дівчат, богинею весни й першої зелені.
Головними постатями нижнього, підземного світу були Род – володар землі й усього живого та Велес – господар підземного світу. Велес вважався противником Перуна, провідником душ померлих до потойбічного світу.
Поява військових вождів з їх дружинами та формування підвалин державної влади в І тис. до н. е. спричинило те, що вищим богом стали вважати Перуна. Саме про це, ймовірно, сповіщав Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини "вважають, що тільки один бог – творець блискавок є володарем усього світу, й приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин". Поруч із культом цих провідних богів збереглася із незначними змінами віра в богів, які залишилися від праслов'янських часів. Як й інші народи, давні слов'яни вірили в життя після смерті, ушановували духів предків.
Пам'ятками релігійного життя давніх слов'ян стали знайдені археологами рештки їх святилищ.
Answers & Comments
Ответ:
Господарство, побут, звичаї та вірування слов'ян.
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів – угрофіннів і південних степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма – льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї, у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили у близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись у союзи племен.
Основи слов'янського пантеону (сукупності богів) склалися у праслов'ян доби бронзи. Вищий, наднебесний світ, очолювали Сварог та Стрибог. Світлий Сварог пов'язувався зі спокійним, ясним, доброзичливим до людей станом неба. Похмурий "бог-батько" Стрибог уособлював темну, буремну силу, яка могла обернутися як на благо, так і на зло.
На середньому рівні між небом і землею діяли вже їхні сини, які конкретизували і здійснювали окремі функції богів-батьків. Це був Дажбог, син ясного неба Сварога, та Перун, бог громовиці, син бога темного й захмарного неба Стрибога. Дажбог (перекладається як "бог спеки") був богом сонячного світла, тепла, родючості взагалі. Він відповідав за хліборобство та суспільний порядок. Сивобородий поборник демонів Перун-громовик їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі є блискавиця, грім – то звук його колісниці, а колесо – то сонячний диск. Перун у праслов'ян був богом воїнів. На цьому рівні діяв також Вогонь-Сварожич – найімовірніше, захисник ремісників. Тут також були боги-жінки Лада та її донька Леля. Перша була богинею шлюбу, достатку, часу визрівання врожаю, друга – захисницею неодружених дівчат, богинею весни й першої зелені.
Головними постатями нижнього, підземного світу були Род – володар землі й усього живого та Велес – господар підземного світу. Велес вважався противником Перуна, провідником душ померлих до потойбічного світу.
Поява військових вождів з їх дружинами та формування підвалин державної влади в І тис. до н. е. спричинило те, що вищим богом стали вважати Перуна. Саме про це, ймовірно, сповіщав Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини "вважають, що тільки один бог – творець блискавок є володарем усього світу, й приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин". Поруч із культом цих провідних богів збереглася із незначними змінами віра в богів, які залишилися від праслов'янських часів. Як й інші народи, давні слов'яни вірили в життя після смерті, ушановували духів предків.
Пам'ятками релігійного життя давніх слов'ян стали знайдені археологами рештки їх святилищ.