Ответ:

Таку ж фахову, зі знанням справи, характеристику дає автор і князеві

Ігорю як лицарю, чітко проводячи відмінність між лицарем, яким в ідеалі

має бути кожний князь, від просто воїна.

Детальну психологічну характеристику дає автор і князеві Ігорю як особистості. Тут автор виступає як особа, за плечима якої великий життєвий

досвід, котра здатна дати аналіз і оцінку діям князів у різних ситуаціях і

поєднати ці дії докупи у комплексній всебічній характеристиці, а не оцінювати Ігоря Святославовича лише за одним критерієм.

Непоганим психологом виступає автор і при оцінці особистості Олега

Гориславовича, якого він виразно протиставляє самому князю Ігорю, тим

самим виправдуючи до певної міри свого героя. Якщо Ігор, за автором, робить нерозважні помилки, він усе ж лишається патріотом, лицарем, який

б’ється з “поганими”. Натомість автор пропонує всім тим, хто сумнівається

в авансованому князеві Ігорю позитиві, постать Олега Гориславовича, який

взагалі приводить у рідну землю чужинців, завойовників, що, у свою чергу,

вносять у руський світ розруху, чвари і усобиці, штовхаючи тим самим країну до загибелі.

Нарешті, окрім порівняно “доброго” князя Ігоря, і відверто “злого” героя – князя Олега, автор, не бажаючи перебувати лише у коґнітивній комплексності “чорне–біле”, привносить у повість образ третього типу. Це  відносно нейтральна щодо антиподів Ігоря Святославовича і Олега Гориславовича постать волинського, згодом галицького князя Романа Мстиславовича. Привнесення цього персонажа дає нам надзвичайно багато і для

характеристики самого автора. Тут він, по-перше, виявляє себе знавцем політики “окраїнних” князівств – Галицького і Волинського. По-друге, він дає

оцінку цій політиці як папській, латинській і пропольській, яка на його думку, в цілому не сприяє загальному добру, а також веде до роз’єднання. Потретє, він тут уперше дає виразну вказівку на час написання твору, показавши князя Романа як такого, що діє у площинах двох варварських світів одночасно – половців і ятвягів. Тут він знов виступає як противник сепаратної

політики окремих князівств і як державний муж. Він закликає до об’єднання, якого на час між 1185–1205 рр. (дати написання твору) на Русі вже не

було, але якого Руська земля, на його думку, конче потребувала.

Таким чином, проаналізувавши характеристики, дані автором “Слова”

трьом різним князям – представникам доволі відмінних одна від одної ліній

у тогочасному соціально-політичному житті руських князівств, можна зробити висновок, що автор не лише добре знається на усіх хитросплетіннях

цього життя, але й бере в ньому певну участь. Давати подібні характеристики князям, усім відмінним лініям їхньої зовнішньополітичної і внутрішньополітичної орієнтації, а також оцінку всім їм як представникам різних ліній

з позиції нібито згори могла лише людина, яка належала до князівського

роду. Оскільки відомо, що тогочасна соціальна система Київської Русі була

досить чітко структурованою, видається сумнівним, щоб людина нижчого

рангу у суспільній ієрархії, скажімо, воєвода чи рядовий воїн, якщо вона не

була також князівського походження, могла давати поліперспективну оцінку діям володарів і, водночас, знаходитись ніби у стороні.

Окрім цього, можна упевнено стверджувати, що автор твору – вже немолода людина та сучасник осіб, які діють у творі, написаному між 1185 та

1205 рр. І, нарешті, автор “Слова” – це лицар, свідомий свого лицарського

обов’язку, який розуміється на лицарських звичаях і кодексах поведінки, і

проводить їх наскрізною думкою у творі при характеристиці князів,

визначаючи, щo саме у їхній поведінці відповідає високому званню лицаря,

а що ні.

Объяснение: