1. Тьху, на твоє дурне слово! Вже зовсім розсердився я: "Бог живе скрізь, де поселилось його створіння, а тим більше, де йому моляться і шанують його.". (Вал. Шевчук.) 2. "Життя в неволі нічого не варте!",- відказав Максим: "Краще смерть!". (І. Франко.) 3. "Роби добро!",- мені казала мати і чисту совість не віддай за шмати! (Д. Павличко.) 4. "Ніщо так не красить людину, як натхнення",- подумала Ярослава. (О. Гончар.) 5. Пам’ятаю, казала моя мати: "Цей світ як маків цвіт.". Зранку цвіте, до вечора опаде! (О. Довженко.) 6. Я подумав тоді: "Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя.". (Григір Тютюнник.) 7. "Чому звеліти власним почуттям Лишіться!",- не дозволено людині? (М. Рильський.) 8. "Яке то щастя дано людині",- заговорив знову Блаженко, заворожений картиною неосяжного світлого простору: "Отакий світ!... Скільком би вистачило!.. А що з того?.. Не вміє вона його спожити!". (О. Гончар.)

Відповідь:

1. "Тьху на твоє дурне слово, - вже зовсім розсердився я, - Бог живе скрізь, де поселилось його створіння, а тим більше, де йому моляться і шанують його".

2. "Життя неволі нічого не варте, - відказав Максим, - краще смерть!"

3. "Роби добро, - мені казала мати, - і чисту совість не віддай за шмати!"

4. "Ніщо так не красить людину, як натхнення" - подумала Ярослава.

5. Пам'ятаю, казала моя мати: "Цей світ як маків цвіт. Зранку цвіте, до вечора опаде!"

6. Я подумав тоді: "Тіні коротшають так само непомітно, як і людське життя".

7. --- (Немає, тому що не зрозуміла сенс речення. Можливо, в тебе помилка.)

8. "Яке то щастя дано людині", - заговорив знову Блаженко, заворожений картиною неосяжного світлого простору, - "Отакий світ!... Скільки би вистачило!... А що з того?... Не вміє вона його спожити!"

Пояснення: