Verified answer

Мій дідусь Іван сидить на чолі великого овального столу у просторійзалі свого будинку. За цим столом щороку збирається його велика родина насімейні урочистості. Діти, онуки, правнуки… Всі ми вважаємо за велику честьзнаходитися в цьому домі за одним столом. Сьогодні діду виповнилося 85 років.Він гарний: високий, ставний, з абсолютно сивою, але пишною шевелюрою,яскравими синіми очима. Одягнений у модний джемпер та дорогі джинси, замістькраватки на ньому елегантна шийна хусточка, яка надає йому трохи легковажного,богемного вигляду.

Мій дід – успішна людина. Все, що він має, заробивсвоїми власними зусиллями, без участі «сильної волохатої руки». Він народився углухому далекому селі, де не було ні електрики, ні радіо, ні навіть книжок  – взагалі нічого. Батько загинув на війні,коли хлопчикові  виповнилося шість років,залишивши сиротами чотирьох дітей. Напевно, зайве буде розповідати, як важкойому прийшлося у житті.

Та була в нього одна риса, яка й стала запорукоюйого життєвого успіху: наполегливість у досягненні своєї мрії. А мріяв тількипро одне – вивчитись. З свого Богом забутого села помандрував він до далекоїнезнайомої Москви. І там якимось чудом вступив до інституту. Вчитися булострашенно важко. Але здолав і науку. А потім почав працювати за фахом. Чеснопрацював. Він каже, що це й виявилося найскладнішим – бути завжди чесним іпослідовним, ніколи не ставати на хибний шлях, приймати правильні рішення, нешкодувати себе, віддаватися обраній справі. Ось тоді й почав приходити успіх.

Отже, якщо спитати мого діда, в чому він полягає,той життєвий успіх, він вам скаже: працюй і не шукай легких шляхів. Все дужепросто.